Світ завмер. Повітря стало густим, немов саме існування на мить зупинило подих. Вічний Сад, що раніше лише спостерігав, тепер наче напружився, очікуючи рішення.
Емірен дивився на трьох, які більше не були тими, ким були раніше. Вони повернулися, але не як звичайні Ті, Хто Стоять За Межами. Вони стали чимось іншим. Чимось, що могло змінити саму тканину реальності.
— Світ більше не буде таким, як раніше, — тихо сказав Хранитель.
— Він ніколи не був незмінним, — відповів Ардаліс. — Ми лише вірили в це.
Емірен не знав, як відповісти. Він відчував, що щось глибоко в основі Саду змінилося, і ця зміна була незворотною.
Голоси поза світом
Раптом повітря наповнилося звуками. Це не були голоси у звичному розумінні — швидше відлуння можливостей, що ще не стали реальністю.
— Ви порушили рівновагу, — пролунав шепіт із самого коріння Срібного Дерева.
— Ми її не порушили, — сказав Вогняний, стискаючи свою насінину. — Ми її переробили.
Водяний підняв руку, і в його долоні з’явилася крапля води. Вона віддзеркалювала всіх присутніх, але кожен бачив себе інакше — то молодшим, то старшим, то кимось зовсім чужим.
— Ви боїтеся нас, бо ми стали тим, чого не було, — промовив він.
Порожній лише мовчки спостерігав. Його очі були чорними, немов у них сховалися всі нерозказані історії цього світу.
— Що тепер? — запитав він нарешті.
Дороги, що розходяться
Перед ними розкрилися три шляхи.
Один вів углиб Вічного Саду — туди, де гілки Срібного Дерева перепліталися, створюючи вузли, які визначали плин часу.
Другий вів у темряву, за межі відомої реальності, де можна було б почати все з нуля.
Третій не був дорогою взагалі. Він був пусткою — місцем, що ще не мало визначення.
— Ми можемо залишитися, — сказав Вогняний, дивлячись на перший шлях. — Стати новими Хранителями.
— Ми можемо піти, — відповів Водяний, оглядаючи темряву. — Створити власний світ.
— Або ми можемо зробити те, чого ще не робив ніхто, — додав Порожній, вдивляючись у третій варіант.
Вибір Творців
Хранителі не втручалися. Вони знали: це не їхнє рішення.
Першим ступив Вогняний. Його тіло спалахнуло червоним світлом, і він торкнувся Срібного Дерева. Його тінь розширилася, заповнюючи простір між гілками.
— Я не буду лише Хранителем, — сказав він. — Я стану тим, хто запалює нові можливості.
Світ затремтів. Гілки, які раніше були мертві, раптово ожили, покриваючись яскравим вогнем. Нові часові потоки почали рости, немов іскри, що розгоралися в темряві.
Водяний не став торкатися нічого. Він просто зробив крок уперед, і річка, що текла позаду нього, почала розливатися в різні боки.
— Я не можу існувати лише в одному світі, — промовив він. — Я стану тим, хто з’єднує те, що здавалося розірваним.
Його тіло почало змінюватися. Він більше не мав однієї форми — він міг бути відображенням будь-чого. Він став мостом між реальностями.
Порожній стояв найдовше. Його вибір був найважчим.
— Я був нічим, — сказав він. — І тепер я можу стати всім.
Він не вибрав дорогу. Він створив її.
Чорна порожнеча, що оточувала його, почала змінюватися. Вона наповнилася світлом, яке ще не мало кольору, словами, що ще не були сказані, майбутнім, що ще не було визначене.
— Я буду тим, хто дає початок, — сказав він. — Я стану першим у тому, що ще не існує.
Нове століття
Коли все закінчилося, Вічний Сад виглядав інакше.
Тепер його гілки горіли вогнем нових можливостей.
Тепер його води несли дзеркала, що показували варіанти майбутнього.
Тепер у ньому існували місця, що ще не мали назви, але чекали на своїх перших мешканців.
— Час більше не статичний, — сказав Емірен, вдивляючись у зміни. — Він став таким, яким його творять.
І з цього моменту історія більше не була написаною. Вона була лише полотном, на якому Творці могли малювати.