Світло Великого Дерева поступово згасало, коли Емірен рушив углиб Саду. Його кроки тепер були обережними, обдуманими, адже кожна стежка вела до невідомості. Дерева навколо нього змінювалися: їхнє листя ставало напівпрозорим, ніби виготовленим зі скла, а стовбури переливалися відтінками золота та срібла. У повітрі витав шепіт, схожий на тисячі голосів, що розмовляли водночас.
Серед цього нового простору перед Еміреном відкрився широкий круглий майданчик, в центрі якого стояли сім високих дзеркал. Вони були різного розміру, обрамлені дивовижним візерунком, що нагадував гілки дерев. Поверхня дзеркал була спокійною, але здавалося, що вона дихає, пульсуючи слабким світлом.
На краю майданчика стояла фігура у довгому плащі кольору ночі. Її обличчя було приховане тінями, але голос, що пролунав, був знайомим.
— Ти прийшов до дзеркал, Емірене, — сказав Ардаліс. — Тут ти побачиш не те, ким ти є, а те, ким ти можеш бути.
Емірен зробив крок уперед, відчуваючи, як серце калатає у грудях.
— Що я маю зробити? — запитав він, не відводячи очей від дзеркал.
— Ти побачиш відображення своїх можливостей, — пояснив Ардаліс. — Кожне дзеркало показує одну з гілок твого майбутнього. Але пам’ятай: це не вирок. Це лише варіанти.
Перше дзеркало: Шлях самотності
Емірен наблизився до першого дзеркала. Коли він заглянув у його поверхню, сцена перед ним ожила. Він побачив себе старшим, із сивим волоссям і зморшками на обличчі. Він стояв сам серед руїн великого міста, тримаючи меч, що світився блідим синім світлом. Навколо лежали розкидані уламки дерев, з яких текла темна рідина.
— Це майбутнє, в якому ти обираєш битву, — сказав Ардаліс, що стояв позаду. — Ти стаєш воїном, захисником Саду. Але за це ти платиш самотністю.
Емірен відчув холод у серці. Його руки несвідомо стиснулися в кулаки.
— Я обираю самотність? — запитав він.
— Ти обираєш служіння, — відповів Ардаліс. — Це твоя жертва заради збереження часу.
Друге дзеркало: Шлях зради
Емірен перейшов до другого дзеркала. У ньому він побачив себе серед багатства й слави. Його одяг був оздоблений золотом, а біля трону стояли люди, що схилялися перед ним. Але за його спиною розгортався інший сюжет: кілька облич сповнювалися страхом і гнівом.
— Тут ти стаєш володарем, — мовив Ардаліс. — Але ціною цього стає зрада. Інші втрачають через твої амбіції.
Емірен відвів погляд, відчуваючи, як цей образ наповнює його сум’яттям.
Третє дзеркало: Шлях творця
Третє дзеркало показало Емірену зовсім іншу картину. Він стояв серед розкішного саду, схожого на Вічний Сад, але з відмінностями: дерева тут світилися власним світлом, а з неба падали золоті зорі. Біля нього були інші, і разом вони створювали нові гілки часу, працюючи над кожною деталлю.
— Це шлях, де ти стаєш творцем, — пояснив Ардаліс. — Ти будуєш нові світи, але це вимагає безмежного терпіння і відданості.
Дзеркала випробувань
Наступні дзеркала показали ще більше варіантів. У четвертому дзеркалі він бачив себе як учителя, що навчав нових творців, у п’ятому — як мандрівника, що постійно шукав нові істини. Шосте дзеркало показало його життя, в якому він залишив Сад і повернувся до звичайного світу, забувши про свій дар.
Але сьоме дзеркало було порожнім.
— Чому в ньому нічого немає? — здивувався Емірен.
— Це дзеркало свободи, — відповів Ардаліс. — Воно показує, що ти ще не обрав свій шлях.
Остаточний вибір
Емірен стояв у центрі майданчика, оточений дзеркалами. Кожне з них манило його, кожне обіцяло щось унікальне. Але водночас він розумів, що жоден вибір не буде легким.
— Пам’ятай, — сказав Ардаліс. — Ти не мусиш вирішувати зараз. Але кожен твій крок уже є вибором.
Емірен відчув, як щось змінюється в його серці. Він повернувся до сьомого дзеркала і торкнувся його поверхні. На мить усе навколо затихло, а потім майданчик і дзеркала зникли, розчиняючись у світлі.
Коли Емірен знову відкрив очі, він стояв перед новою стежкою, що вела в глибини Саду. Він відчував, що кожен його вибір стане частиною чогось більшого.
— Я оберу свій шлях, коли настане час, — прошепотів він і рушив уперед.