Антем відкрив очі. Вежа навколо нього залишалася, але її структура була інша. Колись витончена та непрозора, тепер вона виглядала більш реалістичною, хоча й спотвореною, як після потужного удару. Всі віддзеркалення та метафізичні елементи, що оберталися навколо нього, зникли, залишивши лише бетон і метал.
Він підійшов до решток маятника, який більше не рухався. Відсутність часу відчувалася як порожнеча, але одночасно — і як новий початок. Щось змінилося в самому повітрі.
— Це не кінець, — прошепотів він собі. — Це лише інший етап.
Загадкова фігура виникла перед ним. Це був не двійник, не його минуле чи страхи. Цей образ здавався реальним і одночасно — не зовсім людським.
— Ти все зробив правильно, — сказала вона. Це була жінка, але її очі випромінювали холод, а голос звучав, як ехо.
Антем здивовано поглянув на неї.
— Хто ти?
— Я — одна з тих, хто теж знає правду. Ти маєш розуміти: зараз цей світ зміниться. І те, що ти зробив, — це лише початок.
— Я не розумію. Що буде далі?
— Ти змінюєш ілюзію часу, але система продовжує існувати. І навіть без маятника, без механізму, який її утримує, вона буде шукати нові способи контролювати людей. Вона адаптується.
Антем мовчав. Його серце билося швидше, ніж звичайно. Він відчував відповідальність за те, що зробив, і водночас — страх перед невідомим.
Нове завдання
— Що я маю робити тепер? — запитав він.
Жінка посміхнулася, але її посмішка була холодною.
— Ти маєш шукати шлях до того, щоб остаточно звільнити світ. Але тобі доведеться пройти через ще більші випробування. Система не здасться без бою.
Вона зникла так швидко, як і з’явилася. Антем залишився стояти на місці, озираючись навколо. Він відчував, що світу не вистачало чогось. Це не був просто новий початок — це було відродження, яке вимагало глибших змін. Він повільно почав йти в напрямку, вказаному жінкою.
Вибір і тінь минулого
На його шляху знову з’явився двійник. Цього разу він не був агресивним чи загрозливим. Його вигляд був спокійним, навіть мирним.
— Ти все зруйнував, — сказав двійник. — Але тепер ти повинен зрозуміти: ці зміни не принесуть мир. Вони лише відкриють нові можливості для конфлікту.
Антем зупинився, глибоко вдихнувши. Його сумніви знову пробудилися.
— Можливо, я й не готовий до цього. Але що ще я можу зробити?
— Ти не можеш зупинити процес. Ти вже зробив вибір, і тепер доведеться йти до кінця, — відповів двійник.
Він зробив крок назад, і образ знову розпався, залишивши Антема самотнім. Він відчував, що немає повернення. Йому залишалося лише діяти.
Новий шлях
Незабаром Антем опинився в іншій частині вежі. Вона була порожньою, і ніщо не вказувало на події, що нещодавно відбулися. Замість цього простір був нейтральним, наповненим тишею, що спонукала до роздумів. Час, здавалось, знову мав якусь форму, але це вже не було те саме, що раніше.
Антем відчув, що цей світ чекає на нові рішення. Що б він не вирішив, йому доведеться знову зіткнутися з існуванням у світі, де час більше не має абсолютної сили.
Він вийшов на нову платформу в середині вежі, спостерігаючи, як світ навколо його починає змінюватися. Щоразу, коли він робив крок, змінювалася сама реальність. Поступово відчуття часу зникало, але починали проявлятися інші, нові виміри.
Антем знав: шлях тільки починається. Але тепер він був готовий.