Меланія рухалася вперед, і кожен її крок залишав за собою слід, ніби самі тіні змішувалися з її рухом. Вона відчувала, як навколо неї зібрались сили, що ніколи раніше не відчувала. Це був не просто вогонь, яким палала її душа, це був сам момент, сама сутність існування, що згущувалася навколо. Стіни фортеці, наче живі, ковзали з тінями, розчиняючись у темряві, але не даючи їй затягти себе до безодні. Меланія відчувала — вона була на межі двох світів: того, що існує, і того, що може бути.
На її шляху виникло нове випробування. Величезні двері, які відкрилися перед нею, вели до нової кімнати. Вони не були звичайними дверима, а швидше вікнами в інший вимір, у світ, де світло і темрява були однією і тією ж силою. Коли вона переступила поріг, все навколо змінилося. Повітря стало важким, мов сама його плоть була сплетена з енергією, яку важко було сприйняти звичним розумом. Відразу ж, в темряві, почали проявлятися образи — спогади, мрії, але це були не просто образи з її минулого. Це були образи її виборів, того, чого вона ще не зробила.
“Зрозуміти себе — значить зрозуміти всесвіт”, — проголосив голос, знайомий, але тепер звучав зовсім по-іншому, наче сам час був частиною цього голосу. “Ти йдеш через кордони світів, але завжди пам’ятай: тіні слідують за тобою, навіть коли ти не бачиш їх.”
Меланія відчула, як її серце прискорює биття. Вона стояла на межі великої істини, але усвідомлення того, що її вибір був лише частиною ще більших процесів, охопило її. Вона побачила себе в численних варіантах: як вона була колись, як могла стати, і як мала стати. В кожному варіанті її вибір змінював цей світ. Але в кожному варіанті цей вибір не був остаточним, а лише частиною кола, що замикалося й розкривалося знову.
“Кожна твоя дія має відгук, і кожен відгук відводить нас від початкової дороги. Але чи є насправді початкова дорога?” — запитав голос.
Вона відчула, як у її руках знову з’являється меч, але тепер він мав інший вигляд. Лезо було прозорим, але тепле світло від нього тепер не розривало темряву, а створювало її, ніби вогонь і тіні стали єдиними. Вона зрозуміла, що цей меч — не лише інструмент руйнування, але й творення, і в ньому була сила змінювати саму реальність.
І ось, у темряві, перед нею з’явився образ, якого вона не чекала. Це була вона, але в іншому варіанті — версія, яка вибрала інший шлях, з іншим мечем у руках, з іншими цілями, з іншими переконаннями. Вона дивилася на свою власну подобу, яка була одночасно чужою і знайомою.
“Ти хочеш змінити світ?” — запитала інша вона, її голос був спокійний, але з відтінком сумніву. “Але чи зможеш ти змінити себе?”
Меланія не могла відповісти. Вона знала, що її вибір не може бути простим, що навіть на порозі великої сили немає простих рішень. Вона відчула, як світ навколо знову стискається, і вона повернулася, тримаючи в руках меч.
“Мій шлях — це не лише мій вибір”, — прошепотіла вона.
І в цей момент вона зрозуміла: той, хто створює свою реальність, повинен бути готовим до того, що з ним зміниться все, навіть сама суть світу. І саме цей шлях вів її до того, що вона мала стати.