Тарік стояв перед незнайомцем, який, здавалося, знав про нього все. Вітер здіймав плащ подорожнього, але обличчя залишалося в тіні. Слова незнайомця були простими, але важили більше, ніж будь-яка порада, яку Тарік отримував раніше.
“Ким ти є?” — запитав Тарік.
“Тим, хто чекав на тебе тут,” — відповів незнайомець. Його голос не видавав ані емоцій, ані намірів.
Тарік вдивлявся в обличчя, намагаючись зрозуміти, хто стоїть перед ним. Але замість цього побачив щось інше: в очах незнайомця, наче у дзеркалі, відобразилися його власні страхи, сумніви, але також — його сила.
“Твій вибір привів тебе сюди,” — продовжив незнайомець. “І тепер ти маєш дізнатися, чого насправді прагнеш. Але шлях не буде легким. Ти зустрінешся з тим, що приховував від самого себе.”
Тарік мовчки кивнув.
Незнайомець жестом показав на ліс, що починався біля підніжжя пагорба. Дерева були високі, їхні крони утворювали густу тінь, а з глибини лісу долинав шум, схожий на шепіт тисячі голосів.
“Цей ліс — твоє перше випробування. Кожен, хто проходить через нього, стикається з тим, чого боїться найбільше. Але пам’ятай: все, що ти побачиш, — це лише відбиток тебе самого.”
Тарік вдихнув на повні груди, готуючи себе до невідомого. Він зробив перший крок, і, як тільки його нога торкнулася м’якої землі лісу, повітря змінилося. Тиша поглинула його, а навколо запанувала темрява.
Ліс страхів був живим. Кожен крок відкривав нові сцени: з минулого, з його мрій і навіть з найглибших куточків його уяви. Він бачив людей, яких втратив, місця, де зазнав поразок, і моменти, які хотів би забути. Але кожного разу, коли страх починав підніматися з його серця, Тарік зупинявся, вдихав і нагадував собі слова незнайомця: “Це лише відбиток.”
Врешті-решт, він опинився на галявині. Світло місяця освітлювало місце, а в центрі стояв великий камінь, на якому були висічені слова:
“Твоя істина лежить у тому, що ти приймаєш.”
Тарік доторкнувся до каменю, і раптом відчув хвилю тепла, що пройшла через усе його тіло. Темрява лісу розвіялася, і він зрозумів: страх не зникне, але він більше не має влади над ним.
Покидаючи ліс, Тарік побачив, що незнайомець знову чекає його.
“Ти зробив перший крок,” — сказав він. “Але дорога лише починається.”
Тарік кивнув, відчуваючи, що тепер він готовий рухатися далі.