Меланія ступила через поріг, і світ за дверима спалахнув спочатку сліпучим світлом, а потім почав розпливатися в глибоку темряву. Вона не могла сказати, скільки часу пройшло від того моменту, коли її рука торкнулась поверхні дверей, але відчуття було, наче потрапила в безчасовий простір, де кожен рух і кожен подих втрачали своє значення.
Стіни навколо почали рухатися, відступаючи, як живі істоти, що ховаються від її погляду. Відчуття невизначеності пронизувало кожну клітинку її тіла. Вона відчула, як перед нею розгортається простір, і раптово на горизонті з’явився новий персонаж.
“Ти думала, що вибір — це все?” — промовив голос, який обірвав її роздуми. Вона обернулась і побачила темний силует, що височів перед нею, його очі яскраво сяяли в темряві. Він не був схожий на будь-кого, кого вона зустрічала до цього.
Це був чоловік середнього віку з виразними рисами обличчя, на якому відбивалися всі сліди війни та пережитих подій. Його погляд не можна було назвати доброзичливим, і хоча він не виявляв агресії, у ньому була зосереджена небезпечна енергія.
“Я — Сторож Вічності,” — сказав він, трохи кивнувши на темряву, що оточувала їх. Його голос був глухий і важкий, як ритм безжального серця. “Ти пройшла частину шляху, але твій вибір ще не завершено.”
“Чому ти тут?” — запитала Меланія, намагаючись утримати спокій. Вона відчувала, як це нове місце все більше стискає її, як неможливо залишити без уваги все, що навколо, і все, що відбувається всередині.
“Я — не просто страж. Я — той, хто стежить за течією часу, оберігаючи те, що має залишатися незмінним.” Він зробив крок ближче, і темрява навколо них наче зібралася у щільну, непереможну тканину. “Ти стоїш на межі. Твої дії можуть зламати чи відновити саму суть Вічності.”
Меланія відчула, як серце забилось частіше. Сторож Вічності з’явився тут, серед цих розірваних реальностей, і його слова звучали не лише як попередження, а й як заклик до дії. “Що ти хочеш від мене?” — спитала вона, не відводячи погляду.
“Я — свідок усіх змін, що трапляються, але і той, хто оберігає баланс. Ти прийшла сюди, щоб змінити все. Однак у цьому процесі ти не лише трансформуєш світ, ти трансформуєш себе, і ти маєш зрозуміти: що ти руйнуєш чи змінюєш, має стати частиною тебе. Тільки так можна зрозуміти істинний вибір.”
Меланія глибоко вдихнула. Вона знала, що її рішення мають далекосяжні наслідки, але ще не могла побачити, до чого це призведе. Її думки ставали важчими з кожним словом Сторожа.
“Я готова,” — сказала вона, хоча всередині залишався сумнів. Вона відчувала, як її вибір, хоч і виглядав невизначеним, вже мав свою силу. Вона готова була зустріти те, що чекало на неї.
Сторож Вічності кивнув, і темрява перед ними розступилася, відкриваючи величезний зал. Величезні портали височіли в кожному куточку цього простору, і кожен з них був безкрайнім вибором. Проте Меланія відчула, що її кроки вже більше не є випадковими. Вони стали частиною її майбутнього, частиною її боротьби.
“Тепер ти повинна зрозуміти, що зміни, які ти прагнеш, не просто позначають перетворення світу. Вони змінюють тебе, і лише коли ти приймеш це, ти зможеш справді керувати тим, що навколо.”
Вона зробила крок вперед, і відчуття глибини цього місця збільшувалося. Всі стіни зникли, залишивши лише нескінченний простір для вибору. І тепер вона бачила, що кожен портал веде до іншої реальності — світу, де все було піддано зміні, де не було нічого сталого, все було в процесі постійної трансформації.
“Ти повинна вибрати шлях, який приведе тебе до того, щоб бути не просто спостерігачем, а творцем і руйнівником водночас,” — сказав Сторож, але його постать почала розчинятися в тумані, ніби сама реальність ставала частиною його слів.
Меланія зробила ще один крок і ступила в перший портал, що з’явився перед нею. Вона відчула, як її тіло, наче світло, вливається в нескінченний потік енергії, як весь її світ перевтілюється. І хоча в її серці залишався страх, усвідомлення того, що це її шлях, наповнювало її новою силою.
Тепер вона знала: вибір був лише початком. Трансформація, яку вона переживала, була невідворотною. І все, що залишалося — це прийняти ці зміни й дозволити їм стати частиною її істоти, аби стати тим, ким вона мала бути.