Битва з Тінями залишила їх виснаженими, але переможцями. Шлях попереду змінився, розділившись на три окремі коридори, кожен із яких мерехтів тьмяним світлом. Сяючий вузол у центрі Вічності більше не було видно — його приховував ефемерний туман.
Меланія, Ендар і Кайрен стояли на перехресті, їхні дихання були важкими, а рани боліли. Тиша після битви здавалася важчою за луну від ударів сталі, ніби сам простір навколо них очікував на їхній наступний крок.
— Що тепер? — запитав Кайрен, витираючи кров із неглибокого порізу на чолі.
Ендар підійшов ближче до першого коридору, вдивляючись у його напівпрозору глибину. Світло всередині мерехтіло, відкриваючи нечіткі образи — фігури, моменти, видіння подій, які здавалися до болю знайомими, але недосяжними.
— Це місце випробовує нас, — сказав він. — Це не просто шлях. Це вибір.
Меланія наблизилася до другого коридору. Його світло було м’якішим, майже заспокійливим, але під його поверхнею вона бачила тіні, які шепотіли її ім’я. Її охопив холод.
— Ці шляхи незвичайні, — прошепотіла вона. — Вони… відображення нас самих.
Кайрен підійшов до третього коридору, його обличчя було непроникним. Світло там вирувало, змінюючись між яскравістю і пітьмою, ніби було захоплене у боротьбі. Він вагався, потім повернувся до інших.
— У нас немає часу на сумніви, — сказав він. — Якщо це випробування, ми маємо пройти його. Окремо, якщо потрібно.
Меланія відчула, як її серце стислося. Вона не хотіла розділятися, але істина його слів була незаперечною. Це було незвичайне місце. Сама Вічність вимагала їхньої відповіді.
— Будьте обережні, — сказала вона, дивлячись кожному у вічі. — Зустрінемося знову біля вузла.
Без жодного слова вони кожен зробили крок у свій коридор.
Шлях Меланії
Чим далі вона просувалася своїм коридором, тим яскравішим ставало м’яке світло, огортаючи її. Тіні, які шепотіли її ім’я, почали набувати форми — облич.
Вона різко зупинилася, коли одна з тіней матеріалізувалася повністю. Це був її батько, з виразом обличчя, сповненим строгості, але й болю.
— Ти не зможеш врятувати всіх, Меланіє, — сказав він. — Не втратиш себе.
— Я знаю, що це не справжнє, — відповіла вона, її голос був твердим, але серце боліло.
Фігура сумно усміхнулася.
— Можливо, й так. Але істина залишається. Кожен вибір має свою ціну.
Коридор змінився, і вона раптом опинилася посеред квітучого, залитого сонцем поля. Повз неї бігали діти, сміялися, а сім’ї збиралися у затінку древніх дерев. Це був образ миру, усього того, про що вона мріяла для нової Вічності.
Але коли вона зробила крок уперед, поле почало темніти. Сміх перетворився на крики. Люди почали зникати, залишаючи по собі лише тіні.
— Чи пожертвуєш ти цим миром, — запитав голос, — щоб убезпечити його від знищення?
Меланія стиснула кулаки.
— Я не дозволю страху визначати мої вибори.
Поле розчинилося, і вона знову опинилася на стежці. Коридор попереду став яснішим.
Шлях Ендара
Ендар йшов своїм коридором, і мерехтливі образи ставали чіткішими з кожним кроком. Він бачив себе юнаком, який тренувався під керівництвом свого наставника — Астрана. Спогади були гострими, нещадними.
— Ти був моїм найкращим учнем, — пролунав голос, і Ендар завмер.
Із світла вийшов Астран, його погляд був спрямований прямо на нього.
— І все ж ти мене зрадив, — сказав він, його голос був спокійним, але сповненим отрути.
— Це ти зрадив усе, чого навчав мене, — різко відповів Ендар, поклавши руку на руків’я меча.
— Я? — запитав Астран, наближаючись. — Чи, можливо, я показав тобі істину? Сила визначає майбутнє. Без неї ти не зможеш змінити Вічність.
Ендар оголив свій меч, але Астран лише засміявся. Коридор скрутився, і Ендар побачив незліченну кількість версій самого себе — одні стояли як герої, інші як тирани.
— Ти бачиш це тепер? — запитав голос Астрана. — Кожен твій вибір визначає не лише майбутнє, але й тебе самого. Чи готовий ти прийняти цю істину?
Ендар вагався, потім опустив меч.
— Я готовий прийняти це, але не на твоїх умовах.
Видіння розлетілося, залишивши його одного у коридорі. Шлях попереду освітився.
Шлях Кайрена
Коридор Кайрена був хаосом. Світло і темрява кружляли навколо нього, голоси кричали, намагаючись привернути його увагу.
— Ти завжди був тінню, — шипів один голос.
— Не лідер, лише слуга, — глузував інший.
Кайрен стиснув зуби, продовжуючи йти попри шторм, що вирував навколо нього. Він думав про друзів, про життя, які залежали від їхньої місії. Він не був тінню. Він не був слабким.
— Я створюю свій власний шлях, — прошепотів він.
Шторм посилився, і він впав на коліна. Але в темряві він побачив руку, яка тягнулася до нього. Це була його власна рука, але старша, з шрамами.
— Ти є тим, ким вирішиш бути, — сказав його старший образ. — Але вибір має бути твоїм, а не чужим.
Кайрен прийняв руку, і шторм заспокоївся. Коридор попереду став ясним, і він піднявся, сповнений рішучості.
Возз’єднання
Вони по черзі вийшли зі своїх коридорів, їхні обличчя були затінені тим, що вони бачили.
Меланія подивилася на інших і кивнула.
— Ми пройшли.
— Але найважче ще попереду, — додав Ендар, його голос був похмурим.
Перед ними туман почав розсіюватися, відкриваючи сяючий вузол. Він пульсував із ще більшою силою, ніби відчуваючи їхню присутність.
— Ядро Вічності, — прошепотіла Меланія.
Вони ступили вперед, знаючи, що те, що чекає їх біля вузла, вимагатиме більше, ніж сили — воно вимагатиме їхніх душ.