Після виходу з печери Емірен опинився на краю нового простору. Перед ним відкрилася широка долина, де під сріблястим небом розкинулися дерева, зовсім несхожі на ті, що він бачив раніше. Їхні гілки виглядали химерно: одні були гладкими та блискучими, інші — вкриті шипами чи вузлами. У деяких гілках текла світла рідина, що нагадувала срібло, в інших — темна, схожа на чорнило.
Посеред долини височіла велика вежа з гладкого білого каменю, увита корінням. Вона була настільки висока, що здавалося, її верхівка торкалася хмар. На її поверхні сяяли символи, які змінювалися, наче реагували на присутність Емірена.
Відчуття незвіданого і невідомого пронизувало його серце. Але разом із цим було і щось інше: поклик, глибокий і древній, який не давав йому повернутися назад.
Вхід до Вежі
Емірен ступив на кам’яну стежку, що вела до вежі. Коли він підійшов ближче, біля входу проявилася фігура. Це була жінка, вбрана в довгий плащ із золотими візерунками, що нагадували розгалуження дерев. Її волосся було білим, як сніг, а очі світилися слабким бурштиновим сяйвом.
— Я чекала на тебе, — сказала вона, і її голос був м’яким, але сповненим сили.
— Хто ти? — запитав Емірен, відчуваючи дивну знайомість у її присутності.
— Я — Аліана, Хранителька Гілок. Моя роль — слідкувати за тим, щоб потоки часу не плуталися, а гілки залишалися збалансованими. І ти, Емірене, тепер частина цього.
Емірен підняв голову, вдивляючись у вежу.
— Яка моя мета тут?
Аліана жестом запросила його увійти.
— Це місце зберігає карту часу. Тут ти дізнаєшся, як вибори формують гілки і які наслідки вони приносять. Але будь готовий: знання — це не тільки дар, а й тягар.
Карта Часу
Вони увійшли до вежі. Усередині все виглядало набагато більшим, ніж зовні. Стеля була настільки високою, що губилася у світлі, а стіни були вкриті тисячами переплетених гілок, кожна з яких сяяла власним світлом.
Посередині зали висів у повітрі величезний сферичний об’єкт. Це була карта часу — мережа, що складалася з безлічі тонких ліній, які перетиналися, розгалужувалися й утворювали складну візерунчасту структуру. Лінії сяяли різними кольорами: золотими, срібними, блакитними, а деякі — тьмяними й темними.
— Це карта всіх гілок часу, — пояснила Аліана. — Кожна лінія — це вибір, кожна точка розгалуження — момент, коли хтось створив нову можливість.
Емірен підступив ближче, зачарований картиною.
— І що я маю зробити? — запитав він.
Аліана підійшла до карти й простягнула руку, торкнувшись однієї з гілок. Та одразу почала світитися яскравіше.
— Твоє завдання — відчути, які гілки потребують твоєї уваги. Не всі вони сильні. Деякі занедбані або розірвані. Їх потрібно відновити, або ж дозволити їм згаснути.
— Як я можу це зробити? — Емірен відчував, як серце стискається від тягаря відповідальності.
— Слухай, — відповіла вона. — Кожна гілка має голос. Вона говорить про свої потреби, свої болі, свої мрії. Відчуй їх.
Випробування Гілок
Аліана жестом запросила його наблизитися до однієї з гілок, яка світилася золотавим світлом, але мала невеликі тріщини.
— Спробуй, — сказала вона.
Емірен простягнув руку й торкнувся її. У ту ж мить перед його очима постала сцена: він побачив маленьке село, оточене густим лісом. Люди там жили щасливо, але навколо ліс почав в’янути. Їхній світ поступово втрачав свою силу.
— Це світ, створений багато років тому, — пояснила Аліана. — Але творець покинув його, і тепер він зникає. Ти можеш відновити його, але для цього доведеться пожертвувати частиною власної сили.
Емірен відчув біль у серці. Відновити цей світ означало віддати частину себе.
— Що буде, якщо я нічого не зроблю?
— Світ згасне, а його гілка стане зламаною. Але вибір завжди за тобою.
Емірен глибоко вдихнув. Він не міг допустити, щоб цей світ згас. Закривши очі, він віддав частину своєї енергії, відчуваючи, як гілка стає цілісною.
Коли він відкрив очі, гілка сяяла яскравим золотим світлом.
— Добре, — сказала Аліана, і її голос звучав схвально. — Але пам’ятай, що таких гілок багато. І ти не завжди зможеш врятувати їх усі.
Загадка Вежі
Коли вони поверталися до входу, Емірен зауважив одну гілку, що сяяла яскравіше за всі інші. Вона була червоною і переливалася, ніби горіла.
— Що це за гілка? — запитав він.
Аліана на мить замовкла, а потім відповіла:
— Це одна з головних гілок. Вона веде до вирішального вибору, який змінить баланс усього. Але ти ще не готовий торкатися її.
Емірен відчув, як його серце завмирає. Він розумів, що його подорож тільки починається, і попереду чекає щось значно більше, ніж він міг собі уявити.
— Час покаже, чи ти зможеш змінити долю цієї гілки, — додала Аліана, дивлячись на нього проникливим поглядом.
Емірен мовчки кивнув. Він знав, що його випробування тільки починаються, і шлях творця — це шлях непростих рішень і невідворотних жертв.