Сріблясте небо над Вічним Садом затягнулося густими хмарами. Вітер приніс із собою аромат спаленого дерева та гіркої землі, і кожен крок Емірена лунав у порожній тиші. Стежка, якою він ішов, змінилася: вона стала ширшою, її поверхня тріщала від жару, що йшов з-під землі.
Попереду, за густими переплетеннями чорних дерев, з’явилася червона заграва. Це була та сама гілка, про яку попереджала Аліана. Її світло було іншим: не теплим і життєдайним, а агресивним, що випалювало все навколо.
Емірен відчував, як щось у ньому змінюється, як тяжкість вибору притискає до землі. Він зупинився біля краю ущелини, з якої здіймався жар і тремтіло повітря. Перед ним постала сама гілка—величезна, мов колона, що горіла яскравим червоним полум’ям. Але це не було звичайне полум’я. Воно змінювало все, до чого торкалося, змушуючи землю вкриватися тріщинами, а навколишній простір — коливатися, наче від дихання живої істоти.
Голос гілки
— Ти прийшов, — заговорила гілка, і її голос був схожий на ревіння вітру й тріск вогню водночас. — Ти прийшов, щоб вирішити, чи згорю я, чи житиму.
Емірен здригнувся. Він знав, що це буде важко, але не уявляв, що гілка сама звернеться до нього.
— Що ти? — запитав він, крокуючи ближче.
— Я — те, що було створене твоїми предками і залишене без догляду. Я — наслідок, що шукає причину. Я — майбутнє, яке ти або збережеш, або дозволиш зникнути.
Гілка миготіла, і перед Еміреном почали розгортатися сцени. Він бачив світ, створений цією гілкою. Велике місто з вежами, що сягали неба, люди, які жили у гармонії з природою, і небачені механізми, які керували потоками часу. Але це видіння змінилося: місто затягнулося димом, його вулиці вкрилися руїнами, і крізь них пробивалися гострі корені.
— Чому ти гориш? — запитав Емірен, стискаючи кулаки.
— Мене розпалили вибори, що колись були зроблені. Творець, що створив мене, хотів повного контролю над часом, але втратив зв’язок зі мною. Без турботи я стала хаосом. І тепер ти стоїш тут, щоб вирішити, чи повернеться цей світ до життя, чи стане попелом.
Сумніви Емірена
Емірен відчував, як всередині нього точиться боротьба. Цей світ мав потенціал стати великим, але чи варто було відновлювати його, якщо його коріння було сповнене гордині та зради?
У цей момент з’явилася Аліана. Вона з’явилася з-за дерев, її очі палали таким самим червоним світлом, як і гілка.
— Емірене, — сказала вона. — Ти маєш вибір. Якщо ти відновиш цю гілку, ти ризикуєш відкрити двері для нових конфліктів. Але якщо ти дозволиш їй згоріти, ти назавжди знищиш можливість її відродження.
— Що станеться, якщо я дозволю їй згоріти? — запитав Емірен.
— Цей світ зникне. Але полум’я поглине частину інших гілок, створивши нестабільність у всьому Саду. Це вибір між миттєвим хаосом і довготривалим ризиком.
Емірен замислився.
Рішення та жертва
Він підійшов ближче до гілки. Її тепло було нестерпним, але він відчував, як її енергія тече до нього, мов крик про допомогу.
— Я не дозволю тобі згоріти, — сказав він нарешті.
Емірен підняв руки, і золотий світ з його долонь обійняв гілку. Він віддав частину своєї сили, щоб заспокоїти полум’я. Гілка тріснула, і з неї почали падати жарини, але поступово полум’я почало вщухати. Відчулася тиша, і навколишній простір став спокійнішим.
Але ціна була великою. Емірен відчув, як його сили зменшуються. Його зір почав туманитися, і ноги підкосилися.
— Це лише початок, — сказала Аліана, підтримуючи його. — Ти врятував одну гілку, але тепер вона залежить від тебе. Твій вибір приведе до наслідків, про які ти ще не знаєш.
Емірен підвів голову й побачив, як на місці палаючої гілки з’являються нові листки, що почали світитися золотом.
— Ти обрав життя, — прошепотіла гілка, тепер уже спокійно.
Нове розуміння
Коли Емірен вийшов із ущелини, він зрозумів, що тепер його роль у Саду змінилася. Він більше не просто мандрівник чи учень — він став творцем, чиї дії визначатимуть долю цілих світів.
І хоча це рішення виснажило його, воно принесло з собою нову силу: здатність чути голоси гілок чіткіше, ніж раніше.
— Це не остання твоя жертва, — сказала Аліана, дивлячись у його втомлені очі. — Але пам’ятай, що кожен вибір наближає тебе до розуміння істини.
Попереду його чекала нова стежка, але тепер вона була не самотня. Світло оновленої гілки освітлювало його шлях.