Шлях, що відкрився перед Меланією, вів у вузький тунель, освітлений тьмяним світлом, яке, здавалося, не мало джерела. Руїни стародавніх написів на стінах нагадували їй про забуті часи, про цивілізації, які давно залишили цей світ. Повітря було холодним, наповненим легким шелестом, ніби хтось шепотів неподалік, але слів розібрати було неможливо.
Вона йшла повільно, її меч тепер світився яскравіше, але навіть цей вогонь не розганяв відчуття тривоги. Тунель закінчився аркою, прикрашеною витонченими барельєфами. Їхні мотиви зображали людей, які, здається, сперечалися з невидимими силами: одні кидали виклик часу, інші — схилялися перед його волею.
Меланія зробила крок уперед і опинилася у величезній залі. Її центр займало озеро, вода якого була настільки прозорою, що вона здавалася дзеркальною поверхнею. Над озером висіла завіса світла, яка постійно змінювала кольори — від золотого до глибокого синього, немов відображала всі відтінки дня і ночі.
У дзеркальній воді вона побачила своє відображення, але це була не просто її подоба. Вода показувала не одну Меланію, а декілька — кожна з них мала інший вигляд. Одна з них була воїтелькою у важких обладунках, з обличчям, покритим шрамами, й очима, в яких горів вогонь незламності. Інша була вченим, одягненим у простий одяг, але її погляд був глибокий і сповнений знань. Третя версія виглядала спокійною і світлою, як особа, яка знайшла гармонію з собою та світом.
“Що це?” — прошепотіла Меланія, ступивши ближче до води.
“Це Дзеркало Можливостей,” — озвався голос, але цього разу він був м’яким, жіночим, сповненим тепла й водночас сили.
Завіса світла розсунулась, і перед Меланією постала постать. Це була жінка, здавалося, створена з чистого сяйва. Її очі переливалися кольорами зоряного неба, а волосся спадало хвилями, немов зроблене з самого світла.
“Хто ти?” — запитала Меланія, злегка піднімаючи меч.
“Я — Відлуння Твоїх Можливостей,” — відповіла жінка. “Я — те, ким ти могла б стати, якби твій шлях був іншим. Я тут, щоб показати тобі, що майбутнє — це не фатум, а вибір.”
Жінка простягнула руку до поверхні води, і відображення почали змінюватися. Тепер Меланія побачила події, яких ніколи не було. В одній із них вона вела армію проти невидимого ворога, тримаючи меч, що палахкотів синім полум’ям. В іншій вона стояла серед руїн міста, де кожен камінь випромінював силу, а в її руках була книга, яка світилася магічним світлом. Третя сцена показувала її серед квітучого саду, оточену людьми, які дивилися на неї з любов’ю та вдячністю.
“Кожна можливість — це вибір, який ти ще не зробила,” — продовжувала сяюча жінка. “Але ти не можеш бути всім одразу. Що ти обереш?”
“Чому я маю обирати?” — Меланія відчула, як її голос тремтить.
“Тому що твій шлях визначить, яким буде майбутнє, не лише твоє, а й світу навколо тебе. Обери силу — і ти станеш тим, хто веде. Обери знання — і ти відкриєш істини, які змінять все. Обери гармонію — і ти створиш світ, у якому біль залишиться у минулому.”
Меланія замислилася. Її серце билося швидше, а душа, здавалося, розривалася між можливостями. Вона розуміла, що кожен вибір має свої наслідки, але також знала, що жоден із шляхів не буде легким.
“Я оберу свій шлях,” — нарешті відповіла вона, піднімаючи меч так, що його світло відбилося у дзеркальній воді.
Сяюча жінка усміхнулася, і її образ почав розчинятися разом із завісою світла. Озеро перестало відображати можливості, і тепер було лише спокійною водною поверхнею.
“Ти зробила правильний вибір,” — шепнув вітер, що пролинув залою.
Меланія повернулася до відкритого шляху, відчуваючи, що в її руках тепер більше сили й впевненості. Дзеркало Можливостей залишило в її душі слід, але попереду був новий виклик, і вона була готова до нього.