Ядро Вічності пульсувало яскравим світлом, наче живий організм, що намагався дихати в новій реальності. Туман перед героями розсіювався, і вони побачили величезну сферу, що ширяла в повітрі, оточену золотими й срібними нитками, які плавно розходилися в різні боки, утворюючи структуру нового світу.
Меланія, Ендар і Кайрен зупинилися на краю кам’яного мосту, що тягнувся до ядра. Міст виглядав крихким, складеним із уламків старих часів, і скрипів під кожним їхнім кроком.
— Воно ще формується, — прошепотів Ендар, вдивляючись у хаотичний рух ниток. — Але ми тут не одні.
Меланія відчула, як холод пробіг її хребтом. Поглядом вона обшукала простір довкола. Тіні рухалися в тумані, нечіткі й примарні. Вони були не просто залишками старого порядку, а частинами чогось гіршого — того, що не могло дозволити новій Вічності набути форму.
— Хтось йде, — попередив Кайрен, поклавши руку на руків’я свого меча.
З туману з’явився силует. Висока й велична постать, але в її присутності відчувалася якась ненатуральна порожнеча. Її обличчя було приховане під капюшоном темного плаща, проте очі — два червоних вогники — світилися крізь морок.
— Вітаю, діти нового світу, — заговорив силует голосом, що був надто знайомим. — Ви так близько до мети. Але чи готові ви заплатити ціну за свою ідею?
Ендар зблід, побачивши фігуру.
— Це неможливо, — прошепотів він.
— Астран, — вигукнула Меланія, стискаючи руку на символі, який вони отримали від Хранителя Меж.
— Не зовсім, — промовив той, посміхнувшись. — Я більше не є тим, ким був колись. Ви знищили мене. Але Вічність пам’ятає, і я повернувся, як її відлуння. Те, чого ви так боїтеся, втілилося в мене.
Ендар зробив крок уперед, тримаючи меч.
— Ти не реальний. Ти — випробування. І ми пройдемо тебе.
Астран чи його подоба розсміявся, звук його сміху був, ніби рик грому в безмежній порожнечі.
— Можливо, я лише ілюзія, — промовив він, — але чи не все це — ілюзія? Ваші намагання, ваш новий світ? Хаос і страх завжди будуть частиною вашого творіння.
Кайрен різко підняв меч, крокуючи ближче до примари.
— Ми вже подолали тебе один раз, і подолаємо знову. Нічого, що ти скажеш, не зупинить нас.
— Чи впевнені ви? — зіронізував Астран, піднімаючи руку. Темрява почала згуститися довкола нього, і тіні, які ховалися у тумані, ожили. Вони набули форми воїнів, сплетених зі страху й сумнівів, їхні обличчя були порожні, але кожен рух випромінював загрозу.
— Це не просто тіні, — промовив він. — Це ваші страхи. Ваші помилки. Ваша слабкість.
— Тримайтеся разом! — вигукнула Меланія, активуючи символ. З нього спалахнуло світло, яке розірвало темряву, але лише на мить.
Битва вибухнула раптово. Тіні були невловимими, кожен удар меча або магічний вибух Меланії лише відсував їх на мить, але не знищував.
— Ми не впораємося, якщо будемо боротися лише з ними! — вигукнув Кайрен. — Астран керує ними, він — ключ.
Ендар кинувся вперед, наближаючись до примари. З кожним кроком йому здавалося, що ноги важчають, а його минулі помилки оживають перед очима. Він бачив сцени, як зрадив учнів, як залишив інших на смерть заради своєї мети.
— Ти знаєш, що це правда, — промовив Астран, з’являючись перед ним. — Ти частина цієї темряви.
— Ні, — прошепотів Ендар, стискаючи меч. — Я обрав інший шлях.
Він зробив удар, але примара розтанула в тумані, лише сміх лунав довкола.
Тим часом Меланія спробувала зосередитися на символі. Вона відчула, як енергія ядра тече через неї, але кожна тінь відбирала частину її сили.
— Ми маємо змінити стратегію, — сказала вона, відкинувши чергову тінь. — Це не битва сили, це випробування.
— Тоді що нам робити? — вигукнув Кайрен, намагаючись утримати наступ ворогів.
Меланія закрила очі й глибоко вдихнула.
— Прийняти це. Подивитися страху в очі.
Вона зробила крок уперед, прямуючи до ядра й до самого Астрана. Тіні намагалися зупинити її, але вона йшла, не відводячи погляду від силуета.
— Ти можеш налякати мене, — промовила вона, — але ти не можеш керувати мною.
Світло ядра посилилося, і Астран раптом застиг. Його постать почала розпадатися, ніби вона більше не могла підтримувати свою форму.
— Ви зробили свій вибір, — прошепотів він, зникаючи разом із тінями.
Битва закінчилася. Герої залишилися наодинці перед ядром, що тепер світилося ще яскравіше.
— Ми перемогли? — запитав Кайрен, важко дихаючи.
Меланія кивнула, але її серце стискалося від передчуття.
— Це лише початок, — сказала вона. — Вічність ще не готова прийняти нас, і вона не пробачить слабкості.
Вони зробили крок уперед, наближаючись до ядра.