Срібне небо Вічного Саду поступово прояснилося, але його спокій був оманливим. Емірен стояв на вузькому перехресті стежок, що розходилися в різні боки. Оновлена гілка, яку він врятував, продовжувала сяяти золотим світлом, ніби дякуючи йому за вибір. Але цей спокій тривав недовго — з глибин Саду почулося тихе, але невпинне гуркотіння.
— Сад змінився, — пробурмотіла Аліана, яка стояла поруч із ним. Її погляд був настороженим. — Твій вибір вплинув на рівновагу. Інші гілки починають реагувати.
— Що це означає? — запитав Емірен, уважно розглядаючи переплетення стежок перед собою.
— Це означає, що ти повинен іти далі, — відповіла вона, її голос був сповнений рішучості. — Твій шлях більше не може бути нейтральним. Тепер ти творець, і Сад очікує твоїх рішень.
Подорож до Вежі
Стежка, яку обрав Емірен, вела його через місця, де дерева більше не шепотіли тихими голосами, а навпаки — говорили відкрито. Він чув уривки слів, які не могли не тривожити:
— Врятував одну — що буде з іншими?
— Час пливе… надто швидко.
— Новий творець, але чи вистачить йому сили?
Емірен намагався ігнорувати голоси, але вони проникали глибоко в його думки. Навколо нього все частіше з’являлися місця, де дерева були покручені, їхні гілки нагадували руки, що тяглися до нього. Ґрунт під ногами іноді перетворювався на слизький, ніби від рослин, що прагнули його затримати.
— Це випробування твоєї волі, — пояснила Аліана, помітивши, як він вагається. — Чим ближче ти до центру, тим більше Сад перевірятиме тебе.
Попереду почала вимальовуватися велика структура, схожа на вежу. Її стіни були виткані з чорного каміння, що нагадувало застиглу лаву. Вежа піднімалася високо в небо, здавалося, її вершина торкалася срібного купола.
— Це Серце Вежі, — сказала Аліана, зупиняючись на мить. — Тут ти маєш зробити наступний вибір.
Голоси у Вежі
Коли Емірен увійшов усередину, він відчув дивне відчуття: час тут тек інакше. Усе навколо здавалося застиглим, але водночас він бачив, як тонкі нитки світла рухаються у повітрі, тягнучись до невидимих точок.
— Це місце — вузол часу, — пояснила Аліана, яка йшла позаду. — Тут перетинаються всі можливі гілки. І кожен, хто сюди приходить, залишає свій слід.
Стіни Вежі світилися загадковими символами, які змінювалися залежно від того, куди дивився Емірен. Кожен символ, здавалося, відображав окрему мить часу, окремий вибір, зроблений у минулому чи майбутньому.
— Що я маю зробити тут? — запитав він, уважно оглядаючи незвичні написи.
— Ти повинен вибрати нову гілку, — відповіла Аліана. — Але пам’ятай, кожен твій вибір змінить не лише цю гілку, а й увесь Сад.
Перед Еміреном з’явилися три проекції.
1. Перша гілка сяяла блакитним світлом. Вона показувала світ, сповнений гармонії, де всі живі істоти жили в мирі, але цей мир здавався крихким, ніби будь-яка помилка могла його зруйнувати.
2. Друга гілка була червоного кольору. У цьому світі панувала сила й порядок, але він здавався жорстоким і безжальним до слабших.
3. Третя гілка світилася золотом. Вона показувала світ можливостей, але водночас цей світ був нестабільним, оскільки кожен вибір створював нові ризики.
— Вибір твій, — сказала Аліана. — Але кожна гілка має свою ціну.
Вибір
Емірен підійшов ближче до проекцій. Кожна з них притягувала його своєю енергією, але також змушувала задуматися про наслідки.
— Гармонія, — сказав він, дивлячись на першу проекцію. — Але чи може вона існувати довго без конфлікту?
— Сила, — пробурмотів він, дивлячись на другу. — Але чи варто жертвувати свободою заради порядку?
— Можливості, — сказав він, звернувши погляд на третю. — Але чи не розірве цей хаос Сад на шматки?
Емірен закрив очі, намагаючись відчути серцем, яка з гілок була правильним вибором. Нарешті він підійшов до третьої проекції — золотого світу.
— Я обираю можливості, — сказав він, торкаючись світла.
Проекція засвітилася ще яскравіше, і він відчув, як хвиля енергії пронизує його тіло. Але разом із нею прийшов і біль, ніби весь Сад протестував проти його вибору.
Наслідки
Стіни Вежі почали тремтіти, символи на них загорілися, випромінюючи яскраве світло. Час, здавалося, завирував, і Емірен побачив, як гілки Саду почали змінюватися. Деякі з них розквітли новими листками, але інші почали сохнути та тріскатися.
— Твій вибір зроблений, — сказала Аліана, її голос був спокійним, але в її очах читалася тривога. — Але ти ще не розумієш усіх наслідків.
Емірен вийшов із Вежі, відчуваючи, як щось змінилося не лише в Саду, а й у ньому самому. Гілка, яку він обрав, тепер була частиною його. Він знав, що попереду ще багато випробувань, але тепер він відчував себе готовим зустріти їх.
Попереду стежка вела в глибини Саду, де чекали нові виклики. Емірен розумів, що тепер він став не просто мандрівником чи творцем. Він став голосом, який вирішуватиме долю всієї вічності.