Двері перед Еміреном були іншими, ніж усі, які він бачив раніше.
Вони не були зроблені з дерева, металу чи каменю. Вони здавалися витканими з самого світла та тіні, зітканими з думок і забутих слів. Їхні контури змінювалися, ніби вони постійно були на межі буття й небуття.
Коли Емірен простягнув руку, аби торкнутися їх, двері самі повільно розчинилися, не створюючи жодного звуку.
За ними лежав інший світ.
Світ, якого не існувало
Він зробив крок уперед і відчув, як земля під його ногами зникла.
Емірен не падав і не стояв — він просто існував у просторі, що не мав форми. Навколо нього були згустки світла та тіні, які змінювалися, ніби зірки народжувалися й згасали просто в повітрі.
— Це не місце, — пролунав голос, знайомий і чужий водночас.
Емірен озирнувся, але нікого не побачив.
— Це думка. Це відлуння всього, що не сталося.
Перед ним почали формуватися образи.
Одна сцена показувала світ, у якому він ніколи не пробудив своїх сил. Він бачив себе звичайним мандрівником, який навіть не підозрював, що час — це більше, ніж просто річка подій.
Інша сцена показувала його як абсолютного владику Вічного Саду, що керував часом, мов нитками, переплітаючи його так, як забажає.
— Це відображення можливостей, — промовив голос.
Емірен відчув холодний вітер, хоча тут не було ні повітря, ні вітру.
— Хто ти?
З темряви народилася постать.
Той, хто пам’ятає все
Фігура перед ним була закутана в довгий плащ, що коливався, ніби його шили з самого часу. Її обличчя неможливо було розгледіти — лише два світних ока, в яких оберталися галактики.
— Я — той, хто пам’ятає все, що було й не було, — відповів він. — Я — Архіваріус Несказаного.
Емірен відчув, як слова цього створіння тягнуть за собою вагу тисячоліть.
— Чому я тут?
— Бо ти зробив вибір, — Архіваріус простягнув руку, — і тепер ти мусиш його зрозуміти.
Книга Несказаного
У долонях істоти з’явилася книга.
Вона була величезною, зі сторінками, що здавалися зробленими зі світла й тіні водночас. На її обкладинці не було ні символів, ні назв.
— Це історія, яка ніколи не була написана, — сказав Архіваріус. — Але вона може стати реальністю.
Коли Емірен подивився на книгу, сторінки почали перегортатися самі.
Він побачив історію, якої не пам’ятав.
У цій історії він був тим, хто знищив Вічний Сад, тим, хто стер усі часові потоки, щоб створити новий, безконфліктний, ідеальний світ.
Він побачив себе таким, яким не хотів бути.
— Це не я, — прошепотів він.
— Але це могло бути тобою, — відповів Архіваріус.
Пастка Несказаного
Раптом сторінки книги почали змінюватися.
Образи, що там були, ожили.
Вогонь битв заповнив простір навколо. Крізь цей хаос Емірен побачив самого себе — жорсткого, непохитного правителя, який знищував усе, що не вписувалося в його ідеальне бачення.
— Це не просто можливість, — голос Архіваріуса став суворішим. — Це пастка.
Емірен відчув, як щось обвило його руки — тонкі нитки часу, що намагалися втягнути його всередину книги.
— Якщо ти залишишся тут занадто довго, ця історія стане твоєю.
Він відчув, як реальність зміщується, як його думки починають змінюватися.
Частина його почала думати: а що, як цей світ справді кращий? Що, як стерти хаос і створити досконалість — це єдиний правильний шлях?
— Ні, — він стиснув кулаки. — Це не мій вибір.
Шлях назад
Архіваріус кивнув.
— Ти пройшов випробування.
Книга зникла.
Світ навколо Емірена розтанув, ніби його ніколи не було.
Він знову стояв перед Вратами Несказаного.
Але тепер вони були іншими.
Вони більше не мерехтіли між буттям і небуттям. Вони стали чіткими, виразними, з витонченими візерунками, що світилися м’яким сріблом.
Врата відчинилися.
І за ними чекало нове випробування.