Коли дзвін Кореня стих, і тиша заповнила простір навколо, Емірен і Аліана відчули, ніби все, що їх оточувало, завмерло. Проте це була не звичайна тиша, а глибока, важка тиша, яка несе в собі щось більше, ніж відсутність звуку.
Стежка перед ними почала змінюватися: земля розкололася, і між тріщинами з’явилися сяючі нитки. Вони нагадували павутиння, але кожна нитка світилася власним кольором і пульсувала життям.
— Що це? — прошепотів Емірен, схиляючись над однією з ниток, яка світилася блідо-зеленим.
— Це вузол можливостей, — відповів новий голос, що з’явився, наче з самого простору.
Емірен і Аліана повернулися і побачили перед собою стару жінку в плащі з тканини, яка змінювала колір, немов відображала всі можливості світів. Її очі були глибокими, як безодня, а голос звучав із відтінком мудрості, здобутої віками.
— Ви прийшли до місця, де зливаються всі можливості. Це місце — серце Кореня, але також і джерело вибору.
— Вибору? — перепитала Аліана, підійшовши ближче.
— Так, — жінка простягнула руку, і між пальцями з’явилися три нитки: одна золота, друга чорна, а третя срібляста. — Кожна нитка — це можливість, кожен вузол — це момент, де ваші дії можуть змінити хід часу.
Вузли та долі
Жінка змахнула рукою, і простір навколо них змінився. Вони опинилися у величезній залі, стіни якої були покриті мільярдами ниток, що перехрещувалися, утворюючи складну мережу.
— Кожна нитка тут — це життя, — пояснила вона. — Кожен вузол — це ключовий момент, де життя змінюється.
— Але як ми можемо на це впливати? — запитав Емірен, торкаючись найближчої нитки, яка мерехтіла блакитним.
— Ви вже впливаєте, — відповіла жінка. — Ваш вибір — це нитка, яка сплітається з іншими. Але є особливі вузли, які визначають не лише долю окремих людей, а й цілих світів.
Аліана вдивлялася у мережу ниток, вражена її складністю. Одна з ниток раптом почала пульсувати яскравіше, і вони побачили сцену: чоловік стояв на краю скелі, вагаючись, чи зробити крок.
— Що це? — запитала вона.
— Це момент вибору, — пояснила жінка. — Якби ви торкнулися цієї нитки, ви могли б змінити його рішення.
— Але чи маємо ми право? — Емірен відчував тягар відповідальності, який накладала ця можливість.
— Це питання, яке кожен Творець мусить вирішити сам, — відповіла жінка.
Перший вибір
Жінка підійшла до них ближче й простягнула сріблясту нитку, яка світилася яскравіше за всі інші.
— Цей вузол визначить долю вашого світу, — сказала вона. — Якщо ви торкнетеся його, ви зможете побачити всі можливі наслідки, але лише один вибір стане реальністю.
— Що станеться, якщо ми не торкнемося його? — запитала Аліана.
— Тоді світ піде своїм шляхом, без вашого втручання, — відповіла жінка. — Але знайте, що іноді бездіяльність — це теж вибір.
Емірен і Аліана переглянулися. Перед ними з’явилася візія: їхній світ, охоплений хаосом, розлами часу, які знищували цілі міста. Інша візія показувала мир і гармонію, але ціною значних жертв.
— Ми не можемо прийняти це рішення, не знаючи всіх наслідків, — сказав Емірен.
— Ви побачите наслідки, — відповіла жінка, — але це не зробить вибір легшим.
Торкання до вузла
Аліана простягнула руку, і її пальці доторкнулися до сріблястої нитки, що ледь помітно вібрувала в повітрі, мов тремтіння від найніжнішого вітру. І в ту ж мить, коли її дотик торкнувся нитки, все навколо розсипалося, як тисяча уламків світла, і їх поглинув потік — не просто часу, але й самих можливостей. Це була не просто картина майбутнього, це була величезна мережа, в якій кожен момент, кожен вибір, кожна думка мали вагу, що відчувалася у самій тканині часу.
Образи зливалися й розпадалися перед їхніми очима, кожен з них був незрівнянно яскравим і одночасно страшним. Вони бачили, як маленькі зміни, незначні на перший погляд дії, могли призвести до масштабних катастроф, що знищували цілі світи, чи до тих ніжних, але незворотних актів спасіння, що визволяли цивілізації від руйнування. Вони бачили, як один невидимий рух може розгорнути хвилю, що набирає сили, змінюючи усе, змінюючи навіть їх самих.
Кожен з цих образів був пронизаний складністю й непередбачуваністю. Вони відчували, як їхні душі тягне вглиб цього нескінченного потоку, немов вони стали частиною цієї віхи можливостей, що простягалася до самого горизонту їхнього розуміння. І хоча час сам по собі був всього лише однією ниткою в цій складній павутині, вони відчули, що їхній вибір, кожен, навіть найменший, міг змінити не тільки одну лінію, але й цілу тканину реальності.
Вони бачили, як одного разу дитячий сміх, невинна дія, що здавалась би непомітною, створювала основу для майбутнього спасіння, а в іншому моменті — безжалісна війна, розпочата через нерозуміння, привела до руйнування цілого світу. Час не був лінійним, а, скоріше, багатовимірним, нескінченним лабіринтом, у якому кожен поворот створював нові шляхи і варіанти, кожен вибір зривав хмари, що формували чи світло, чи темряву.
Їхні серця билися швидше, поки цей потік поглинув їх, і вони були змушені відчути — це було не просто бачення. Це була сама суть існування, усього, чим вони стали. Кожна думка, навіть несвідоме бажання, могло мати наслідки, що перетворювалися на реальність, непередбачувану, страшну і неймовірну одночасно. І у цьому космічному водовороті їхні власні вибори, здавалося, танцювали між світлом і темрявою, між стражданням і спасінням.
Вони бачили, як доля окремих душ може змінити потік цілих цивілізацій. Кожен рух, кожен порив до зміни, навіть найменший, наче камінь, кинуті в спокійне озеро, породжував хвилі, що розходилися без кінця. І в той момент, коли ці хвилі стикалися, вони приводили до створення чи руйнування, до моменту істини або до затміння.
Але серед цієї безмежної гри можливостей вони відчували і свою маленьку роль. Їхня присутність була ніби центром цього хаосу, ключем до вирішення всіх запитань. Вони могли змінювати ці потоки, виривати з них нові шляхи, мати вплив на цей безперервний рух. Однак, розуміли, що самі вони були тільки частиною цього великого механізму, і їхня відповідальність була не тільки в розумінні цих змін, але й у виборі, як саме ці зміни будуть реалізовані.
— Це не просто наше випробування, — промовила Аліана, її голос був тихий, але повний глибокої впевненості. — Це випробування для всього, що ми коли-небудь знали. Для всього, що ми колись називали реальністю. І від нас залежить, чи збережеться вона, чи вона розсиплеться, як цей час, що тече перед нами.
Емірен дивився на неї, і хоча вони обидва пережили цей потік разом, кожен з них відчував тяжкість цього новоствореного розуміння. Вони тепер не могли просто рухатися далі. Вони повинні були вирішити, якою буде їхня роль у цьому величезному механізмі. Як вони оберуть цей потік: спрямуючи його до гармонії чи хаосу? Як вони побудують нову реальність з того, що побачили?
Світло навколо них згасло, і вони опинилися знову на порозі, але цей поріг вже не був таким, як раніше. Він не був просто початком нового шляху. Це був момент, коли вони стали справжніми творцями, і саме їхні руки тепер мали визначити, як цей потік реальності буде розвиватися. І хоча перед ними було ще багато невідомих, вони відчували, що це їхній шлях. І на них тепер лежала відповідальність за вибір, що визначатиме не тільки їхній шлях, але й долю всього часу.