Повітря навколо тремтіло, наповнене невидимою напругою. Місто пульсувало, ніби відчувало наближення небезпеки. Кожен камінь, кожна площина стін оживали, переливаючись м’якими хвилями світла, які здавалися схожими на подих істоти, що готується захищатися.
Айна стояла посеред центральної площі, її очі заплющені, а руки злегка витягнуті вперед. Вона намагалася відчути місто, почути його голос. Її інтуїція підказувала, що це місце живе, але ще не повністю прокинулося. Воно тягнулося до них, але не мало слів, щоб висловити свої потреби.
“Воно хоче говорити,” — сказала вона, її голос був тихим, але впевненим.
Антем уважно дивився на неї. “Як ми можемо допомогти? Якщо це місто є частиною нас, частиною нашого вибору, то, можливо, ми зможемо дати йому силу.”
“Силу?” — Луміс нахмурився. “Ми навіть не знаємо, що воно таке. Що, як ми помиляємося?”
Айна повільно розплющила очі, зустрівшись поглядом з Лумісом. “Це не помилка. Я відчуваю його страх. Воно боїться тіней. І я думаю, що вони загрожують не тільки йому, але й нам.”
Тарік, який стояв трохи осторонь, прислухавшись до їхньої розмови, зробив крок вперед. “Айна права. Місто — це частина нашого вибору, і, схоже, воно потребує нас, щоб завершити своє створення. Але спершу ми повинні зрозуміти, як взаємодіяти з ним.”
Айна знову заплющила очі. Вона відчувала, як місто відповідає на її присутність. Тепло поширювалося крізь її тіло, несучи із собою образи. Вона побачила енергію, що пронизувала простір, як коріння дерева, яке тягнулося глибоко під землею. Ця енергія була хаотичною, розрізненою, ніби потребувала спрямування.
“Я бачу… потік,” — прошепотіла вона. “Це як мережа, яка з’єднує все в цьому місті. Але вона розірвана. Якщо ми зможемо зосередити нашу силу, ми допоможемо йому ожити.”
Антем кивнув, його обличчя було сповнене рішучості. “Якщо місто — це наш вибір, то ми не можемо відступити. Що нам потрібно зробити?”
“Віддати частину себе,” — відповіла Айна. “Кожен із нас створив цей світ, і тепер ми повинні об’єднати наші сили, щоб з’єднати його розірвані частини.”
Луміс вагався, але, дивлячись на тіні, які вже майже досягли межі міста, він зрозумів, що іншого шляху немає. “Якщо це єдиний спосіб, то я готовий.”
Герої стали в коло посеред площі, тримаючись за руки. Айна почала вести їх через процес, використовуючи свою інтуїцію. Вона спрямовувала їхні думки, емоції й енергію до центру мережі міста, яка все ще залишалася прихованою, але тепер почала набувати форми.
З кожною миттю простір навколо почав змінюватися. Світло в стінах ставало яскравішим, контури міста чіткішими. Повітря наповнилося низьким, але мелодійним звуком, що нагадував серцебиття.
“А тепер, концентруйтеся,” — сказала Айна, її голос був наповнений внутрішньою силою.
Раптом простір вибухнув світлом. Місто, здавалося, видихнуло, ніби нарешті знайшло свою форму. Енергія заповнила кожен куточок, а тіні, які вже майже ступили на вулиці, раптом зупинилися. Вони завмерли, наче відчули, що щось змінилося.
“Воно прокинулося,” — прошепотіла Айна, вдивляючись у мерехтливі стіни.
“Тепер ми повинні з’ясувати, чи цього достатньо,” — сказав Антем, його голос був рівним, але в очах палав вогонь рішучості.
Тарік вийшов уперед, його погляд був спрямований на тіні. “Ми готові до наступного кроку. Але спершу ми повинні зрозуміти, чого вони хочуть.”
Айна, відчуваючи нову силу, що текла через місто, тихо додала: “Місто буде боротися разом із нами. Але це лише початок. Тіні ще не відступили.”
Всі погляди тепер були спрямовані на обрій, де тіні стояли в очікуванні. Герої зрозуміли: їхня битва за новий світ лише починається.