Як тільки світло, що вирвалося з Книги Зміни, згасло, перед Творцями постала нова перешкода. Прямо перед ними, серед безмежного простору, виросла Дзеркальна Вежа—висока, витончена, зроблена з матеріалу, що здавався одночасно прозорим і глибоким, як саме небо. Її стіни відображали не тільки їхні обличчя, а й незліченні відображення їхніх можливих майбутніх.
— Це нове випробування? — запитав Вогняний, оглядаючи сяючу будівлю.
— Це відповідь на наш вибір, — прошепотів Порожній.
— Тоді нам слід піднятися нагору, — сказав Емірен і першим рушив до входу.
Як тільки вони наблизилися до основи вежі, перед ними відкрилися Три Ворота, кожні з яких виглядали по-різному.
• Перше було з чистого срібла, його поверхня відбивала реальність такою, якою вона була.
• Друге—чорне, мов ніч, і воно не віддзеркалювало нічого, тільки поглинало світло.
• Третє було зроблене з води, що постійно текла, змінюючись із кожною миттю.
— Яке обрати? — Водяний простягнув руку до водяного входу, але Вогняний його зупинив.
— Можливо, це пастка. Вежа випробовує нас на те, що ми самі вважаємо істиною.
— Я думаю, що це не вибір між правильним і неправильним, — мовив Емірен. — Це три різні шляхи до вершини.
— Тоді доведеться розділитися знову… — тихо промовив Порожній.
Підйом Срібним Шляхом (Вогняний)
Вогняний увійшов у срібні ворота, і вони одразу зачинилися за ним. Він опинився в спіральному коридорі, що світився м’яким білим світлом. Стіни тут не тільки відбивали його самого, але й усе, що він робив раніше.
З кожним кроком він бачив інші версії себе—того, хто програв битви, того, хто ніколи не розпочинав війну, того, хто став не Творцем, а руйнівником.
— Що це означає? — запитав він уголос.
— Це твій слід у часі, — відповіло його власне відображення. — Чи готовий ти прийняти всі свої минулі вибори, навіть ті, що призвели до втрат?
Він зупинився. Він пам’ятав усе: кожен момент сумнівів, кожну перемогу, кожен біль.
— Так. Я приймаю все це.
Як тільки він сказав ці слова, коридор перед ним зник, і він зробив крок уперед—у верхню частину вежі.
Підйом Темним Шляхом (Порожній)
Порожній обрав чорні ворота. Вони привели його в місце, де не було нічого—ані світла, ані звуку. Він стояв у чистому мороці.
— Що це за місце?
Голоси заговорили довкола нього, але не зовні—вони звучали в його власній свідомості.
— Ти—порожнеча. Ти—відсутність. Ти не існуєш без інших.
— Хто це каже?
— Це ти сам. Чи справді ти є чимось окремим?
Порожній зрозумів суть цього випробування. Він завжди був тим, хто балансував між існуванням і відсутністю, між тінню і світлом. Але чи був він чимось сам по собі?
Він зосередився, змусивши свою думку матеріалізуватися:
— Я існую, тому що обираю існувати.
Темрява розсіялася, і він теж опинився на вершині.
Підйом Живим Шляхом (Водяний)
Водяний увійшов у водяні ворота, і одразу відчув, як потік підхоплює його. Він не йшов, а плив угору крізь живу ріку, що постійно змінювала свій напрямок.
— Тут немає стабільності… — прошепотів він.
Вода навколо нього створювала різні видіння: ось він був частиною великого океану, ось він став краплею дощу, ось він розчинився в повітрі.
— Чи є ти собою, якщо постійно змінюєшся? — запитала вода.
Він довго думав. Він завжди був тим, хто пристосовується, хто тече разом із подіями. Але чи означає це, що в нього немає власної суті?
— Зміна—це теж моя природа. Я—не щось статичне. Я—той, хто пристосовується, але завжди лишаюся собою.
Вода розійшлася, і він ступив на вершину вежі.
Возз’єднання і фінальне випробування
Коли всі троє опинилися на вершині, перед ними виникли Останні Двері. Вони була прості, зроблені зі світла, і на них не було ручок.
— Як нам її відкрити? — запитав Вогняний.
— Вони відкриються тоді, коли ми всі разом дамо відповідь, — відповів Емірен.
На дверях з’явився напис:
“Що керує змінами?”
Вони подивилися один на одного.
— Вибір, — сказав Вогняний.
— Прийняття свого існування, — додав Порожній.
— Готовність змінюватися і залишатися собою, — промовив Водяний.
Двері відчинилися.
Перед ними лежала Остання Реальність, таємниця якої ще чекала на розкриття.