Сріблясте небо над Вічним Садом залишалося похмурим, хоча в ньому почали з’являтися просвіти. Гілка, яку Емірен вибрав у серці Вежі, тепер сяяла м’яким золотим світлом, що розливалося крізь повітря. Але цей спокій був оманливим, бо новий вибір запустив процеси, які він ще не міг осягнути.
Емірен і Аліана йшли вузькою стежкою, яка тягнулася через хащі старих дерев, де світло гілок ледве пробивалося. Листя тут було темним, а земля — мокрою, ніби просякнутою давнім дощем.
— Ти відчуваєш це? — запитала Аліана, порушуючи тишу.
— Так, — відповів Емірен, зупинившись і прислухаючись. Йому здавалося, що сама земля дихає, а коріння під його ногами ворушиться. — Що це?
— Коріння, — відповіла вона з настороженістю в голосі. — Вони пробуджуються.
Пробудження Коріння
Раптом земля під їхніми ногами затремтіла. Тріщини побігли по землі, і з них вирвалося щось темне — густі, обвиті колючками корені, які рухалися, ніби живі.
— Обережно! — вигукнула Аліана, хапаючи Емірена за руку й тягнучи його назад.
Корені піднімалися все вище, сплітаючись у химерні форми. Вони звивалися, створюючи величезні перепони, які блокували шлях уперед. Одне з коренів, схоже на руку, потяглося до Емірена.
— Вони захищають себе, — пояснила Аліана, відступаючи разом із ним. — Твій вибір торкнувся глибинних шарів Саду, і тепер коріння намагається визначити, чи ти союзник, чи ворог.
Емірен відчував, як потоки енергії з гілки в його руках реагують на наближення коренів. Він підняв руку, намагаючись спрямувати це світло, і золотий промінь вдарив у коріння. На мить воно відступило, але потім знову почало наступати.
— Сила гілки недостатня, — сказала Аліана. — Ти маєш знайти інший спосіб!
Пошук рівноваги
Емірен зупинився, дивлячись на те, як корені охоплюють усе довкола. У його свідомості з’явився образ: дерева, які сплітають свої гілки, створюючи єдиний зв’язок, і коріння, що переплітається під землею, підтримуючи життя.
— Можливо, вони не вороги, — сказав він, звертаючись до Аліани. — Можливо, вони просто намагаються зрозуміти, що я хочу зробити.
— Якщо це так, то спробуй говорити з ними, — відповіла вона.
Емірен опустився на коліна й торкнувся долонями землі. Він відчув тепло гілки, яке текло його венами, і спрямував його вниз. З-під землі почулися тихі звуки, схожі на шепіт, які поступово стали словами.
— Ти творець? — запитали корені, їхні голоси були низькими й глибокими, ніби шепіт тисячі істот.
— Так, — відповів Емірен. — Але я не прийшов, щоб руйнувати вас. Я прийшов знайти рівновагу.
— Рівновага потребує жертви, — сказали корені. — Що ти готовий віддати?
Жертва для Саду
Емірен знав, що в цьому місці звичайні відповіді не працюють. Він відчував, що коріння не прийме простих слів чи обіцянок.
— Я віддам частину своєї сили, — сказав він, витягуючи руку, в якій світилася гілка. — Візьміть те, що вам потрібно, щоб зміцнити себе й Сад.
Корені завмерли на мить, а потім обережно потяглися до його долоні. Коли вони доторкнулися до світла гілки, він відчув, як з його тіла висмоктується частина енергії. Це було боляче, але одночасно він відчув, як у відповідь корені відступають, а земля навколо стає спокійнішою.
Розкриття істини
Коли коріння повернулося під землю, перед Еміреном з’явився новий шлях. Він більше не був вузьким і темним, а широким і залитим м’яким світлом.
— Ти зробив правильний вибір, — сказала Аліана, допомагаючи йому піднятися.
— Що це було? — запитав він, відчуваючи втому, але й полегшення.
— Коріння — це початок і кінець Саду, — пояснила вона. — Вони пов’язані з кожною гілкою, кожним листком. Вони перевіряють тих, хто торкається рівноваги, і лише ті, хто готовий жертвувати заради Саду, можуть пройти.
Емірен поглянув уперед. Його шлях тепер вів до глибокого озера, яке світилося вдалині.
— Що там? — запитав він.
— Озеро Відображень, — відповіла Аліана. — Наступне випробування. Там ти побачиш справжню природу своїх виборів.
Емірен кивнув і зробив крок уперед, відчуваючи, як його тіло втомлюється, але його дух стає сильнішим. Попереду на нього чекали нові відкриття, і він знав, що цей шлях змінює не лише його, а й саму суть Вічного Саду.