Меланія відчула, як кожен її крок порушує тишу, яка панувала навколо. Вона стояла на межі двох світів — одного, що занурювався в темряву, і іншого, що не існував ще в жодному вигляді. З кожним поглядом туман розвіювався, однак нові обриси, що з’являлися, здавались не менш абстрактними, ніж те, що вона залишила позаду.
Світ був, і одночасно його не було. Простір, який колись був частиною реальності, тепер здавався вигаданим, тимчасовим. І все ж, як би Меланія не прагнула рухатися вперед, щоразу нові шляхи відводили її назад у самий початок.
Перед нею виникла постать, чия присутність була одночасно знайомою і чужою. Чи це був Таліс? Її старий друг, чи тепер він був просто образом, створеним її думками?
— “Ти зробила свій вибір,” — сказав він, його голос був глухий і далекослуханий. — “Але тепер ти повинна усвідомити, що не все так просто, як здається. Це не просто шлях, це і шлях для всіх навколо тебе. Ти не можеш просто знищити те, що має значення.”
Меланія не могла відповісти. Її серце билося швидше. Кожен її вибір, кожне рішення тягнуло за собою зміни, і ці зміни неминуче зачіпали інших. Чи мала вона право на ці зміни? Чи була вона готова нести наслідки?
— “Ти не тільки змінюєш себе, Меланіє,” — продовжив Таліс, наближаючись. Його образ виблискував, переливався у світлі, що здавалося, було розчинене в тумані. — “Ти змінюєш все, що було і що буде. Але для цього ти маєш стати частиною всього цього, аби мати можливість уособити зміни.”
Меланія закрила очі. Вона знала: якби її серце не було готовим, вона ніколи не змогла б здійснити цей перехід. Чи було це природно? Чи було це єдиним шляхом до порятунку світу? Невідомо, але вона вже зробила свій вибір. І тепер кожен рух, кожен її подих мав стати частиною цієї нової реальності.
І тут, між мерехтінням світла і густим туманом, з’явилися нові фігури. Вони були схожі на тіні — не ясні, не визначені, але все ж присутні. Це були ті, хто чекали її вибору. Це були ті, хто стали частиною світу, чий шлях вона мала пройти.
Її погляд зустрів їх. Знайомі, але вже чужі обличчя. Деякі з них стояли у мовчазному спогляданні, інші робили кроки до неї, наче готуючись до зустрічі, але одночасно поважаючи її простір.
— “Ми тут, щоб допомогти, якщо ти дозволиш,” — пролунало голосно, і Меланія відчула, як її серце наповнюється рішучістю.
Вона кивнула, розуміючи, що цього разу її вибір не може бути лише особистим. Вона була частиною чогось більшого — вона була частиною того, що розвивалося, і зараз її завданням було дозволити цьому розвитку відбутися.
І як тільки вона зробила перший крок, все змінилося. Туман, що огортав їх, відступив. Світ навколо став ясним, але це була не та ясність, яку вона очікувала. Це був новий світ, де всі її попередні страхи, сумніви і втрати стали невидимими. Вона була в ньому, вона була частиною цього. І хоча кожен її крок залишав слід у новому світі, Меланія знала, що їй доведеться пройти через ще більші випробування.
Мельтешення світла знову змінило всі обриси. Перед нею відкрилися нові двері, і тепер її рука тягнулася до них без сумнівів. Вона розуміла: якщо вона хоче змінити цей світ, то повинна вірити, що зміни є не лише результатом її вибору, але й частиною її самого.
І це була лише початкова стадія того, що вона мала здійснити.