Антем повільно рухався далі. Світло довкола, яке раніше здавалося теплим і захисним, тепер було яскравішим, майже сліпучим. Його нова внутрішня гармонія створила відчуття прозорості, але разом із цим — незрозумілу порожнечу.
Здавалося, простір розтягувався, і кожен його крок вів до невідомості. Земля під ногами була гладкою, як дзеркало, відбиваючи в ньому самого себе. Антем не відводив погляду, спостерігаючи, як його відображення змінилося після останньої зустрічі з тінню.
Тут, у цьому світі, не було минулого чи майбутнього. Лише теперішнє.
— Чому ти зволікаєш? — прозвучав знайомий голос.
Антем обернувся, але нікого не побачив. Голос лунав не зовні, а всередині.
— Я не зволікаю, — відповів він подумки.
— А чи знаєш ти, куди йдеш? — голос звучав одночасно м’яко і настирливо.
— Туди, де закінчується ілюзія, — відповів Антем, не припиняючи руху.
— Але що ти знайдеш там? — запитання пройняло його до кісток.
Антем не мав відповіді. Він думав, що зрозумів, чого шукає, але тепер ця впевненість похитнулася.
Попереду з’явилася постать, яскрава, ніби виткана зі світла. Вона стояла нерухомо, ніби чекала.
— Ти ще один привид минулого? — запитав Антем, зупиняючись.
— Я не привид. Я те, чим ти можеш стати, — відповіла постать. Її голос був спокійним і майже беземоційним, але у ньому відчувалася сила.
— Що це означає? — запитав Антем, примружуючи очі від світла.
— Ти знайшов частину правди, але вона лише початок. Світ без часу вимагає нового порядку. А ти повинен вирішити, чи станеш його творцем, чи свідком.
Антем вдивлявся в постать. Її обриси почали змінюватися, набираючи чіткіших рис. Це був він сам, але спокійніший, сильніший, ніби звільнений від усього людського.
— Якщо я стану творцем, то ким я стану для інших? — запитав він.
— Лише тим, ким захочеш. Але кожен вибір має ціну.
Постать простягнула руку. В її долоні з’явився невеликий об’єкт — ідеально круглий, схожий на кристал. Його поверхня переливалася всіма кольорами, але в центрі Антем побачив рух. Це була нескінченна спіраль.
— Що це? — запитав він.
— Серце цього світу. Воно підкорятиметься лише тобі, але водночас ти підкоришся йому.
Антем зробив крок уперед, але зупинився. Він бачив у кристалі не лише силу, але й тягар. Відповідальність, яку йому пропонували, була надто великою.
— Що станеться, якщо я відмовлюся? — тихо запитав він.
Постать опустила руку.
— Тоді цей світ залишиться незавершеним. Але навіть у незавершеності є своя краса.
Антем вдихнув, розуміючи, що його вибір визначить усе. Він підійшов ближче, вдивляючись у кристал. Його сяйво стало настільки яскравим, що все довкола зникло.
— Я прийму відповідальність, — сказав він, простягаючи руку.
Коли його пальці торкнулися кристала, усе навколо вибухнуло світлом. Простір заповнився шумом, ніби сам світ перебудовувався. Антем відчув, як кожна клітина його тіла наповнюється новою енергією.
Коли все стихло, він стояв на тому самому місці, але світ довкола змінився. Тепер це був не безкінечний простір, а новий, гармонійний світ. Антем знав, що це лише початок.
Його шлях тільки розпочинався.