Емірен стояв на порозі величезного саду, що розгортався перед ним, як нескінченна картина. Стежки вели в різні напрямки, а дерева, що оточували його, здавалися живими істотами, що шепотіли одне одному свої таємниці. Сонце підіймалося вище, і його промені розбивалися на мільйони кольорових відблисків на кожному листку, кожній квітці. Але чим більше він оглядав це місце, тим більше відчував, що щось не так.
— Ти готовий? — почувся голос Ардаліса, який раптово з’явився поруч.
Емірен зиркнув на нього, але в його очах не було того спокою, що був раніше. Натомість він відчував, як в серці народжується дивний холод.
— Готовий до чого? — запитав він, хоч і знав, що відповідь лежить десь всередині нього.
Ардаліс подивився на нього, і в його очах блиснув сум.
— Готовий вибрати. Кожен крок тут несе з собою вибір. І кожен вибір змінює щось. Ти маєш силу не просто пройти стежкою, а створити нову реальність. Але будь обережний, бо навіть найменший вибір може мати непередбачувані наслідки.
Емірен глибоко вдихнув, намагаючись зрозуміти, що саме від нього вимагають. Чи дійсно він здатен змінити цей сад? І чи зможе він жити з наслідками своїх рішень?
Стежка Сумнівів
Вибір був неочевидним. Стежки перед ним розгалужувались у різні боки, кожна з них обіцяла нові можливості, але жодна не вела до простого і зрозумілого кінця. В одній частині саду ростилися дерева, схожі на величезні вітрила, що блищали в променях сонця, в іншій — дерева з чорними, як ніч, листками, що поглинали світло, створюючи навколо атмосферу темряви.
“Що я виберу?” — подумав Емірен. Він розумів, що кожен крок тепер стане частиною його долі, і з кожним кроком він буде змінювати саму суть часу, адже цей сад був не просто місцем, а й живим, пульсуючим світом, де час був гнучким, як тісто, що чекає на форму.
Спокуса Вічності
Його погляд упав на дерево, яке стояло осторонь, його гілки вигиналися в напрямку, де здавалося, що час зупиняється. Це було дерево, що виглядало як самий час — зі сріблястими гілками, що здавались наповненими світлом. Однак, коли він наблизився до нього, щось в ньому зупинило його крок. Спокуса, що виходила від цього дерева, була настільки сильною, що він відчув, як його серце завмерло.
На кінці однієї з гілок висів плід, світиться м’яким, теплим золотом. Це було саме те, що він шукав. Його інстинкти підштовхували його до нього, але раптом голос Ардаліса, який спостерігав за ним, знову проголосився.
— Не чіпай його, якщо ти не готовий змінити своє життя назавжди, — сказав він тихо, але чітко.
Емірен зупинився, глянувши на плід. Він розумів, що цей плід дасть йому велику силу — силу змінювати реальність навколо себе. Але що буде з тими, кого він любить? Як його рішення вплине на тих, кого він залишить позаду?
Дорога, яка веде в темряву
“Я готовий?” — ці слова здавались такими важкими. Він відчував, як його свідомість розривається на частини. Одна частина прагнула до цього дерева, до його сили, а інша боялася наслідків.
— Кожен вибір має свою ціну, — повторив Ардаліс, ніби прочитав його думки. — І іноді ціна може бути вищою, ніж ти готовий заплатити.
Емірен поглянув на дерева, що оточували його, і побачив одну стежку, яка вела в темряву. Цей шлях здавався найменш бажаним, але в ньому було щось особливе. Він не був такий привабливий, як інші, але, можливо, саме в ньому містилася справжня істина.
Нова гілка
І ось, зібравши всю свою волю, Емірен зробив перший крок на темну стежку. Кожен крок поглинав його вглиб, і вже не було видно того світу, що залишався позаду. Але він відчував, як у ньому народжується нова сила, сила, яка йшла від самого вибору, яку він зробив.
Його доля вже не була простою. Вона тепер була частиною цього саду, частиною вічного часу. І що б не чекав його попереду, він був готовий рухатися вперед.