Світанок у Вічному Саду наближався. Небо, колись затягнуте хмарами, тепер сяяло переливами золота, срібла й ніжного блакитного світла. Кожна частинка Саду відчувала оновлення, але разом із тим — приховане напруження. Емірен, стоячи на пагорбі, спостерігав за змінами, що вирували довкола. Він знав, що це не кінець його подорожі, а лише її початок.
Виклик невідомого
Тонкі дерева, які раніше були лиш тінями, тепер простягали свої гілки до неба, немовби благали про допомогу. Однак серед цієї гармонії Емірен відчував щось інше. Глибоко під землею, де плелися коріння, зароджувалася темрява. Її присутність була ледь помітною, але достатньо тривожною, щоб Емірен зупинився й прислухався.
— Відчуваєш це? — тихо запитала Аліана, яка стояла поруч.
Емірен кивнув. Від коріння йшла пульсація, схожа на слабке биття серця, але кожен ритм був важким і приглушеним, наче щось під землею намагалося вирватися назовні.
— Це ті, хто були забуті, — продовжила вона. — Коріння, що залишилося без світла, без голосу. Їхня сила велика, але вони сповнені гніву.
— Їх можна врятувати? — запитав Емірен.
— Це залежить від тебе, — відповіла Аліана. — Але будь обережним. Темрява в корінні може захопити навіть найсильнішого з нас.
Спуск до глибин
Емірен опустив руку до землі, і золоті нитки його сили простяглися вглиб, проникаючи до коріння. Земля під ним почала світитися, і перед його очима відкрився інший вимір. Це була мережа коренів — величезна, безмежна, що сяяла, як зоряне небо. Але серед цього сяйва були темні вузли, що пульсували хаотичною енергією.
— Це їхній біль, — сказав Емірен, його голос був тихим, але сповненим співчуття.
— Біль породжує вибір, — зауважила Аліана. — Але вибір може бути як руйнівним, так і цілющим.
Емірен зосередився. Він торкнувся одного з темних вузлів, і перед ним постала картина світу, який колись виріс із цієї гілки. Це був світ нескінченного хаосу, де час виривався з-під контролю, створюючи нескінченні петлі й руйнування. Люди цього світу жили в постійному страху, не знаючи ні минулого, ні майбутнього.
— Вони створили це самі, — прошепотів Емірен. — Але хіба вони заслуговують на те, щоб бути забутими?
— Ніхто не заслуговує на забуття, — відповіла Аліана. — Але не всі заслуговують на відродження.
Вибір серця
Емірен опустився на коліна, відчуваючи вагу свого рішення. Темрява коріння була живою, вона прошепотіла до нього, обіцяючи силу, знання й владу, якщо він дозволить їй вирватися назовні. Але він відчував і щось інше — тихий, слабкий голос світла, який ледь пробивався крізь морок.
— Що ти зробиш? — запитала Аліана, її погляд був настороженим.
— Я спробую зцілити їх, — відповів Емірен. — Але не ціною гармонії Саду.
Він простягнув обидві руки, і золотий світло знову потекло його пальцями, сплітаючись із темрявою. Його сила зустріла опір, але він не відступив. Пульс темряви став сильнішим, але разом із тим золотий світ почав огортати її, наче теплий потік води.
Темрява почала відступати. Один із вузлів, який пульсував найсильніше, раптом вибухнув світлом, і з нього виросла нова гілка. Вона була крихкою, з тонким листям, але її колір був яскраво-зеленим, як свіжий пагін.
Повернення до світла
Коли Емірен піднявся, земля під ним перестала тремтіти. Темрява в корінні все ще залишалася, але вона втратила частину своєї сили.
— Ти знайшов баланс, — сказала Аліана, її голос звучав м’яко. — Але пам’ятай, що темрява завжди повертається.
Емірен поглянув на Сад. Тепер він бачив не тільки його красу, але й усі недоліки, усі тіні, які приховувалися між деревами.
— Я готовий, — сказав він, впевнено. — Готовий прийняти цей Сад таким, яким він є, і допомогти йому стати кращим.
Аліана кивнула, і разом вони рушили до центру Саду, де їх чекали нові виклики. Світло нового світанку освітлювало їхній шлях, обіцяючи надію на майбутнє.