Шлях, яким вони йшли, ставав дедалі яскравішим. Земля під їхніми ногами переливалася світлом, немов була створена з чистої енергії. Повітря наповнилося трепетом, і здавалося, що саме життя цього місця спостерігає за кожним їхнім кроком.
— Ти це відчуваєш? — запитав Тарік, оглядаючись.
— Це дерево, — відповіла Айна, і в її голосі звучало щось схоже на благоговіння. — Воно наближається… або ми наближаємося до нього.
Вона вказала вперед. На горизонті почала проступати тінь — висока й велична. Їхній погляд відкрив Дерево Вічності, що здавалося безмежним. Його гілки тягнулися високо в небо, гублячись у сяйві, а коріння розходилося в усі боки, ніби обіймало саму основу світу.
— Воно більше, ніж я уявляв, — сказав Тарік, зупинившись, щоб охопити його велич.
— Це більше, ніж просто дерево, — додала Айна. — Воно — основа всіх світів.
Однак, наближаючись, вони відчули щось інше. Попри його світло, всередині дерева ніби клубочилася тінь.
— Тут щось не так, — тихо сказав Тарік. — Це місце… хтось спотворив його.
Айна кивнула, відчуваючи те саме. Вони обійшли навколо одного з коренів і побачили, що частина його була потемнілою, ніби зараженою. Тіні звивалися по ньому, наче живі істоти.
— Що це таке? — запитав Тарік, торкаючись руків’я свого меча.
— Це наслідки, — відповіла Айна, її голос тремтів. — Наслідки зневаги до вічності. Хтось або щось намагалося змінити саму суть цього місця.
Тарік підійшов ближче, намагаючись роздивитися тіні. Як тільки він торкнувся зараженого кореня, перед ним виникло нове видіння.
З’явився чоловік у чорному плащі, його обличчя було приховане під каптуром, але його присутність була відчутною.
— Ви так довго йшли сюди, — заговорив він, його голос був низьким і глухим. — Але чи готові ви побачити правду?
— Хто ти? — запитала Айна, крокуючи вперед.
— Я той, хто вже давно не належить цьому світу, — відповів він. — Але ви знаєте мене. У вас буде вибір: відновити дерево або дозволити йому згаснути.
Тарік зробив крок уперед, його очі спалахнули гнівом.
— Ми не дамо тобі зруйнувати його.
Чоловік засміявся, його сміх рознісся простором, мов грім.
— Ви ще не розумієте, наскільки все складно, — промовив він, а потім розчинився в тінях.
Айна і Тарік залишилися на самоті перед частиною дерева, де життя боролося зі смертю.
— Що тепер? — запитав Тарік, дивлячись на Айну.
— Ми дізнаємося, хто він, — сказала вона, її голос був твердим. — І чому дерево страждає.
Попереду було більше запитань, ніж відповідей. Але вони знали одне: від цієї подорожі залежало все.