Антем стояв перед ядром, вдивляючись у його мерехтливу поверхню, що змінювалася безперервно. Його рука тремтіла, тримаючи компас, який тепер випромінював не просто світло, а тепло — майже живе, пульсуюче, як серце.
— Якщо я це зроблю, я знищу все, — промовив він, ніби сам до себе, ніби очікуючи, що хтось відповість і розвіє його сумніви.
Жінка стояла осторонь, її обличчя було задумливим, але не байдужим.
— Усе зруйнувати — не означає все втратити, — сказала вона тихо. — Іноді, щоб звільнитися, потрібно відпустити те, до чого ти прив’язаний.
— Але що, якщо це неправильно? Що, якщо… існує інший шлях? — Антем відчув, як його голос ледь не зірвався.
— Інший шлях? — вона гірко всміхнулася. — Система вміє створювати ілюзію вибору. Ти це знаєш. Але саме зараз у тебе є справжній вибір.
Антем наблизився до ядра. Символи на його поверхні почали змінюватися швидше, і здавалось, що вони “спостерігають” за ним. Ядро було тепер ніби живе, реагувало на його присутність.
Він торкнувся поверхні, і перед його очима розгорнулася картина.
Він побачив світ, яким він був без системи: люди, що блукали у повній хаотичності, без орієнтирів, без порядку. Час став просто хаосом. І все ж у цьому хаосі була свобода.
— Це майбутнє? — запитав він, не очікуючи відповіді.
— Це можливість, — відповіла жінка, підходячи ближче.
Він побачив іншу картину: світ, де ядро продовжувало працювати. Люди жили у передбачуваності, спокої, але це було не життя, а лише його видимість. Механізм тримав усе разом, як клітка тримає звіра.
— Все зруйнується, — прошепотів Антем. — І навіть я не знатиму, чи це було правильно.
— Але ти знатимеш, що спробував, — відповіла жінка.
Він відчув, як її рука торкнулася його плеча. Це був не наказ і не натяк, це був жест підтримки.
Антем закрив очі.
— Я не можу залишити все, як є.
Він направив компас до ядра, яке почало реагувати. Стрілка засвітилася яскравіше, символи на сфері стали хаотичними, а від поверхні поширився низький звук — звук, схожий на зітхання гіганта.
— Ти готовий? — запитала вона, її голос був тихим, але впевненим.
— Ні, — відповів він. — Але я зроблю це.
Антем підняв компас, і його світ засліпило яскраве світло.