Світло розривало все навколо. Антем стояв у центрі цього вихору, відчуваючи, як час — той, що здавався непохитним, — тепер тріщав, розсипаючись, ніби старий механізм. Ядро тремтіло, його символи спалахували і зникали, наче світло лампи, яка гасне.
— Що ти наробив? — пролунав голос жінки, але тепер у ньому була не впевненість, а страх.
Антем озирнувся, щоб побачити, що вона теж змінилася. Її обличчя втрачало чіткість, контури ставали розмитими, ніби її забирало те саме світло.
— Я зламав це, — відповів він, його голос звучав твердо, хоч і з відтінком сумніву.
Він подивився вниз, де тепер розплавлені залишки ядра розтікалися, випромінюючи теплу, але дивно приємну енергію. Здавалося, ця енергія розтікалася скрізь, торкаючись усього, навіть його самого.
Раптом простір навколо почав змінюватися. Металеві стіни зникали, залишаючи після себе лише порожнечу. Там, де була земля, тепер не залишилося нічого, лише безмежний простір, у якому не було ні верху, ні низу.
Антем спробував зробити крок, але відчув, що стоїть на місці, хоча під його ногами вже нічого не було.
— Це не кінець, — промовив він, тримаючи компас, який тепер не світився.
Жінка більше не рухалася. Вона дивилася на нього очима, в яких читалася суміш розпачу і розуміння.
— Ти думав, що знищення системи принесе свободу? Але чи ти впевнений, що тепер ми не стали її частиною? — запитала вона.
Антем мовчав. Її слова різали глибше, ніж будь-яка правда.
— Можливо, — відповів він після довгої паузи. — Але якщо це ілюзія, то я сам хочу вирішити, якою вона буде.
Він простягнув руку вперед, намагаючись зрозуміти, куди тепер йти. Його вибір здався йому правильним, але водночас він відчував, як порожнеча затягує його.
— Антеме, — пролунав голос, який не належав жінці. Він був одночасно знайомим і чужим. — Ти зрозумів, що часу не існує, але чи готовий ти до вічності?
Антем озирнувся, але нікого не побачив. Лише порожнеча й те тепло, яке продовжувало огортати його.
— Я готовий дізнатися, — сказав він.
І тоді з порожнечі з’явився промінь світла, прямуючи до нього. Антем ступив уперед, не знаючи, куди він потрапить. Але це вже не мало значення. Він зробив свій вибір.