Світло в їхніх руках тепер було глибше, ніж просто промені. Це була частина чогось набагато більшого — невидимої тканини, що сплітала все, що існувало. Айна тримала орб у руках, відчуваючи, як його тепло наповнює її тіло, заливаючи кожну клітину енергією. Тарік йшов поруч, зосереджений, його пальці також тремтіли від сили, яку вони тільки-но отримали.
Дорога перед ними поступово змінювалася, і в кожному кроці виникали нові питання. Світ, що їх оточував, почав ставати більш багатогранним. Замість звичних лісів і лугів, вони натрапляли на місця, де простір сам по собі блукав, де горизонти вигиналися й розчинялися в нескінченних просторах.
— Ти відчуваєш це? — запитав Тарік, зупиняючись і дивлячись у темряву, що поступово поглинала світло навколо.
— Так, це… схоже на те, що ми тепер у серці всіх світів, — відповіла Айна, не відводячи погляду від того, як кордони між реальностями ставали нечіткими. — Тут перехрещуються шляхи, і кожен вибір, кожен крок може змінити все.
— І що ми маємо зробити, щоб не заплутатися в цих лабіринтах? — Тарік взяв її за руку, допомагаючи зберігати спокій, хоча й сам відчував внутрішню боротьбу.
Айна закрила очі і дозволила собі зануритися в поток свідомості, відчуваючи, як з її глибин спливає відчуття, що колись їй було знайоме. Вони були не лише мандрівниками цього шляху, вони стали його частиною.
— Ми маємо слухати. Тільки так ми не заблукаємо, — сказала вона тихо, зосереджено. — Слухати світло в наших руках, чути, що воно нам шепоче.
Несподівано перед ними з’явилося величезне дерево. Його коріння розросталося, виблискуючи, але не було це звичайне дерево. Воно здавалось водночас живим і вічним, гілки його спрямовувалися не вгору, а вбік, простір навколо них почав коливатися, здавалося, що вони потрапили до іншої реальності.
— Джерело, — прошепотіла Айна, її погляд затримався на коренях, що виблискували, ніби закликали їх наблизитись.
— Ми знайшли його, — Тарік притиснув свою руку до орба, і від нього вирвався м’який спалах світла. — Тепер час дізнатися, чому цей шлях веде нас сюди.
З глибини дерева знову почувся той самий голос — тихий, але наповнений всесвітньою мудрістю.
— Ви наблизились до Джерела. Але щоб віднайти істинний шлях, ви повинні розуміти одне: ви не просто шукаєте відповідь. Ви шукаєте гармонію.
Голос помовчав кілька миттєвостей, а потім продовжив:
— Кожен із вас несе в собі ключ до балансу. Тільки з’єднавши ваші сили, ви зможете відновити те, що було розірвано. Пам’ятайте, що в кожній війні, навіть внутрішній, є ті, хто прагне зберегти гармонію, і ті, хто хоче зруйнувати її. Ви вибираєте, до яких належите.
Айна відчула, як її серце забилося швидше. Вона зрозуміла, що це було не просто завдання, це була їхня доля — бути тим, хто визначить, чи буде збережена вічність, чи вона буде знищена назавжди.
— Як ми це зробимо? — запитав Тарік, погляд його був твердий, але в очах усе ж читалась певна тривога.
— Крок за кроком, — відповів голос, і вогняні корені дерева почали рухатися, утворюючи міст, що вів в темряву.
Айна і Тарік перші ступили на міст, відчуваючи, як їхні серця б’ються в унісон із кожним рухом дерева. Вони знали, що це був лише початок їхньої великої подорожі. Але тепер вони були готові.