Вони наближалися до центру спіралі, і світ навколо них став яскравіше, немов сам простір розпливається у світлі. Поступово усі звуки стихли, залишаючи тільки приглушене дихання їхніх сердець. Час здавався непомітним, і навіть відчуття руху втратило своє значення — все злилося в одну безмежну мить.
Перед ними виникла величезна арка, що була ніби вирізьбленою з чистого світла. Її краї мерехтіли, ніби сотні золотих ниток обвивали її контури, створюючи ілюзію нескінченності. Від цієї арки виходив потік енергії, що тримав у собі все — життя, час, думки.
Луміс і Ейлі стояли перед нею, як заворожені. Вони відчували, як серце б’ється у відповідь на це світло, як їхня душа прагне увійти у цей простір, де, здавалося, все знайде своє місце.
“Це… це те, що ми шукали?” — запитала Ейлі, її голос був тихим, але сповненим непохитної рішучості.
“Так,” — відповів Луміс, не зводячи погляду з арки. “Це центр. Центр всього.”
Вони зробили крок вперед, і одразу ж відчули, як світло огортає їх. Спочатку це було просто тепле сяйво, але потім стало важким і насиченим, неначе вони занурювались у щось більше, ніж просто простір — це був сам механізм існування.
І ось перед ними з’явилося щось, що нагадувало сховище — величезна чаша з чистого світла, в середині якої лежав кристал, що випромінював безмежне світло. Він не був простим предметом — це був символ, який втілював саму суть всього, що їх оточувало. Від нього йшли хвилі енергії, що пронизували кожну клітину їхнього тіла, кожну думку, кожен подих.
“Це… це серце всесвіту?” — прошепотіла Ейлі, її очі світліли від здивування й захоплення.
“Це не просто серце,” — відповів Луміс, його голос був глибокий, але спокійний. “Це те, що підтримує все. Це джерело, з якого все починається і куди все повертається.”
Він зробив крок до кристала, і в цей момент вся енергія навколо них вибухнула світлом. Світло, яке здавалося неможливим і нескінченним, захопило їх. Вони відчули, як їхні тіла зливаються з цим світлом, як їхні розуми відкриваються і поглинають безмежний океан знань.
І ось, раптово, все стало зрозумілим. Вони побачили, як час, як ілюзія часу, починає розчинятися перед ними, як усе, що вони знали, ставало частиною великої картини. Світ більше не був поділений на окремі моменти — він був цілим, безперервним потоком, в якому кожен момент був взаємопов’язаний з усіма іншими.
Луміс зрозумів, що це і було тим, що він шукав. Це не було простою відповіддю — це був шлях. Шлях до пізнання себе, до пізнання того, що за всіма ілюзіями існує одна велика істина. І ця істина була у кожному з них, у кожному їхньому кроці, у кожній думці, що призводила їх до цього моменту.
“Ми знайшли це,” — прошепотіла Ейлі, її голос був сповнений тріумфу та розуміння.
“Так,” — сказав Луміс, і в його очах відблискувало нове світло. “Але це лише початок.”
Те, що вони відчули там, було лише початком великої подорожі, що чекала їх у майбутньому. Адже істина, яку вони розкрили, була лише частиною великого шляху, і тільки тепер вони розуміли, що справжня боротьба тільки починається.
І вони були готові до цього.