Меланія йшла темними лісами, що обрамляли шлях до стародавнього храму, де її чекав Учитель. Кожен її крок відлунював у лісі, ніби самі дерева насторожено спостерігали за нею. Вітер, що крутився серед гілок, приносив з собою таємничі шепоти, мов тихий голос предків, що передавали свої попередження через покоління.
Світло все ще не могло прорватися крізь непроникний покрив хмар, і навколо панувала тривожна тиша. Лише звуки її кроків і тихе шелестіння листя порушували цю гармонію. Відчуття, ніби весь ліс був живим, наповнило її серце тривогою. Вона відчувала, що йде до чогось великого, чогось, що змінить не лише її життя, а й саму природу існування.
Занурюючись у свої думки, Меланія на мить відволіклася і не помітила, як наблизилася до старого кам’яного мосту. Під ногами хрустів сухий мох, а навколо, здавалось, все було покрите туманом, що немов огортав місто і перешкоджав їй бачити дорогу далі. Але саме в цей момент, з туманних глибин, до неї дійшло щось зовсім неочікуване.
Несподівано з темряви вискочила фігура. Висока й темна, немов сама ніч, ця істота швидко наближалася до неї. Меланія не мала часу навіть на реакцію — перед нею виник потужний бар’єр, немов стіна, і всього за мить фігура зникла так само швидко, як і з’явилася. Тиша, що після цього наступила, була неприродною. Вона почувала себе спійманою в пастку, але її інстинкти підказували, що це не просто випадковість.
Виявивши, що її шлях заблоковано невідомим створінням, Меланія вирішила рухатися далі. Вона знову відчула те ж саме відчуття: щось спостерігає за нею. Щось, що не належить цьому світу. І хоча розум не хотів вірити в надприродне, серце підказувало їй інше: вона знаходиться в серці стародавніх сил, котрі все ще живуть у цих землях.
Нарешті, після кількох годин подорожі, перед нею з’явилася знайома постать. Учитель стояв у воріт стародавнього храму, його обличчя, покрите зморшками мудрості, спостерігало за нею, немов він давно знав, що вона прийде саме в цей момент.
— Меланіє, — сказав він з тихим, але глибоким голосом, — ти вже ступила на шлях, що веде до змін, до руйнування і відновлення одночасно. Але пам’ятай, що кожен вибір має свою ціну. Час, який ти хочеш змінити, не пробачить легковажності.
Меланія підняла голову, і в її очах відображалася рішучість. Вона знала, що її рішення змінить все. Але питання полягало в іншому — чи буде вона готова платити за цей вибір?
Учитель кивнув, ніби читав її думки. Він простягнув руку і повільно відкрив стару дерев’яну двері храму. Вони вели до темного коридору, в середині якого майже не було світла, лише слабкі відблиски вогнів, що запалювали кам’яні стіни.
— Всі відповіді тут, — сказав Учитель, — але пам’ятай: є такі істини, які важко прийняти, і ще важче пережити. Час ніколи не дає другого шансу, Меланіє. Ти повинна бути готова до того, що зможеш змінити.
Вона крокувала за ним, не маючи сумнівів у своєму рішенні. Що б не чекало попереду, вона була готова пройти через будь-які труднощі, щоб змінити свою долю, а можливо й долю всього світу. Вона повинна була зрозуміти один важливий принцип: у світі, де час є лише відлунням, найважливіше — це вибір, який ти робиш.