Глава 3. Пошук відповіді

Тарик продовжував свій шлях крізь безкрайні простори, що зливалися з горизонтом. Долина, в яку він потрапив, була сповнена загадкових звуків: хрустіння каміння під ногами, шелест гілок від вітру і тихий відлуння в горах. Проте його розум був зайнятий не звуками, а питаннями, які переслідували його з того часу, як він вирушив у цей подорож. Вічність, охорона і його незрозумілий зв’язок з усім цим — все перепліталося в його свідомості, і кожен крок був кроком до неминучої зустрічі з відповіддю.

“Чи є у мене мета?” — питання, яке давно з’явилося в його душі, більше не звучало так просто. Тарик відчував, що він рухається не просто через цю землю, а через щось значно більше, через власну долю, яка була з ним з самого початку. Що він повинен знайти? І чому саме він?

Якщо хоч трохи повернутися назад, то він пам’ятав всі ті миті, коли його життя було на межі. Він відчував, як небезпека переслідує його, але завжди у той момент, коли здавалося, що все втрачене, щось або хтось виручав його. Ці спогади все більше і більше змішувалися з його сумнівами і страхами. Він не міг зрозуміти, хто чи що стоїть за цією невидимою рукою, яка направляє його життя.

І все ж, у цю мить, він відчував, що знайти відповіді можна було тільки в самому себе. Але чи був він готовий до того, що може дізнатися? Що як це було не те, чого він очікував?

Піднявши голову, він побачив, як далекі вершини гір відображають останні промені сонця. Гори здавалися мовчазними свідками всього, що відбувалося тут і зараз. І Тарик відчував, що ці вершини теж щось знають, якісь таємниці, приховані в глибині їхніх скам’янілих ліній. Це був ще один знак, що він наближається до чогось великого.

Погляд його знову повернувся до горизонту. Там, де земля з’єднувалася з небом, він побачив миготіння, мов примарне світло. Тарик зупинився, не знаючи, чи це тільки йому здається, чи це знак. Його серце забилось швидше, і він почав рухатися вперед, але тепер він відчував, що його кожен крок веде його до якоїсь істини, яку він давно шукав.

Тарик знову відчував той самий внутрішній голос. Не фізичний, а щось глибше — шепіт, який походив з глибин його свідомості. “Ти шукаєш більше, ніж просто відповіді”, — прошепотів він сам собі, наче ці слова були лише відлунням, але їх сила пронизувала кожну клітину його тіла.

— Я маю знайти це, — прошепотів він вголос, не звертаючи уваги на те, що навколо нього ставало тихо, занадто тихо. — Я маю дізнатися, що стоїть за моїм шляхом.

Це не було просто бажанням. Це було його покликанням.

Раптом, як розрив між хвилями, він відчув якесь зрушення в атмосфері навколо себе. Це було як натягнута струна, що ось-ось лопне. В його серці виникло відчуття, що зараз він повинен зробити вибір — великий вибір, який визначить не лише його долю, а й долю всього, що він знав до цього часу.

Ніхто не міг йому допомогти. Це було його власне випробування, і він стояв перед ним, як перед останнім бар’єром.

Без сумніву, Тарик ступив вперед.