Луміс і Ейлі стояли перед невідомим, відчуваючи, як простір навколо них змінюється, немов розчиняється у безкінечності. Те місце було поза будь-якими вимірами часу і простору, де все здавалося таким реальним і водночас таким ілюзорним. Вони вже не могли бути впевненими у тому, що їх оточує — чи це світ, чи якийсь вимір, чи результат їхніх спроб знайти відповіді.
Тиша вражала. Вони не могли почути жодного звуку, хоча чули її в глибині своєї свідомості. Але раптом перед ними з’явилась істота — не зовсім людина, але й не зовсім щось інше. Вона була безтілесною, проте її присутність відчувалась у кожному кутку цього простору, як сама суть, що визначала реальність навколо.
— Хто ви? — запитав Луміс, його голос дзвінко відлунював у порожнечі, відчуваючи всю значимість цього моменту.
Істота не відповідала словами, але її форма почала змінюватися. Вона прийняла вигляд того, що можна було б назвати величезним потоком світла, що переливається через саму тканину існування. Вона була водночас і силою, і м’якістю, і ясністю, і незбагненністю.
— Ми — те, що залишилось від того, що ви шукали, — нарешті пролунав її голос, відчутний не тільки в слуху, але й у глибині їхніх душ. — Ви давно прагнули знайти істину, але вона була завжди тут, всередині вас. Те, що ви бачите зараз — це лише відображення того, що ви готові побачити.
Ейлі здригнулась, її погляд став зосередженим, як у людини, що раптово розуміє важливість того, що відбувається. Вона подивилась на Луміса, і обидва відчули, як щось невидиме притягує їх до цієї істоти. Вона була не просто образом чи фігурою — це було щось більше, як сама істина, що дає життя всьому навколо.
— Чому ми тут? — запитала Ейлі, не відводячи погляду. — Що ми повинні зрозуміти?
Істота повільно змінила свою форму, створюючи навколо них спіралі світла, які закрутилися, перетворюючи кожен образ, що з’являвся перед ними, на візерунок із складної взаємодії.
— Ви тут, тому що вам потрібно зрозуміти, що все, чого ви шукали, було в вас вже від самого початку. Ваші дії впливають на реальність, але лише тоді, коли ви готові побачити, як вони відображають вашу власну суть. Те, що ви називаєте реальністю, лише інтерпретація вашої свідомості.
Луміс на мить замовк, намагаючись осмислити сказане. Його розум був охоплений новими ідеями, що, здавалось, виходили за межі звичних категорій. Тепер він зрозумів: весь цей світ був не лише продуктом його пошуків, а відображенням його внутрішнього стану. Різниця між зовнішнім і внутрішнім світом тепер ставала все більш розмитою.
— Тобто, ми самі створюємо це все? — запитав він.
Істота розпливлася в світлі, її обрис ставав все менш чітким, але її присутність залишалась, немов сам концепт цієї істини був саме тут.
— Так, ви є частиною цієї реальності, тому що ваші уявлення про неї визначають її існування. І кожен з вас, як і кожен елемент у цьому світі, має свою роль. Ви повинні вирішити, чи готові ви прийняти цю відповідальність.
Ейлі зробила крок вперед, її очі були повні нових запитань.
— А якщо ми не готові? Якщо ми не зможемо прийняти цю істину?
Істота завмерла в сяйві, ніби вагаючи ці слова в своїй нескінченності.
— Тоді ви знову почнете свій шлях. Але цей шлях не буде тим самим, він буде іншою версією реальності, такою, яка буде вам зрозуміла лише тоді, коли ви знову зустрінете ту ж саму істину, тільки в іншому вигляді.
З цих слів відчувалося не стільки питання, скільки виклик до прийняття внутрішньої правди. Луміс і Ейлі знову подивились одне на одного. Вони зрозуміли, що їхня боротьба і пошуки не мають кінця, але вони й не можуть відступити, бо вибір, який вони зробили, був важливим для всієї реальності.
Це було не просто питання існування чи розуміння світу. Це було питання їхнього самого існування, їхнього вибору, і те, яким чином вони готові змінити цей світ, чи готові вони прийняти відповідальність за все, що буде далі.