Туман, що стелився по долині, був таким густим, що здавалося, ніби сама земля дихає разом із ним. Він вкривав кожен камінь, кожне дерево, кожну травинку, немов завісою, яка приховувала те, що було за її межами. Вітер майже стих, залишаючи лише тіні від віток на стінах дерев. Небо над головою було темним, а зорі — наче загублені в глибинах безкінечності. Все навколо здавалось чужим, і одночасно таким знайомим.
Антем стояв на вершечку старої кам’яної тераси, що знову нагадувала про колишні цивілізації, про часи, коли ці місця були заповнені життям. Його очі зосереджено спостерігали за горизонтами, що тонули у відблисках сходу сонця. З кожним моментом, з кожним рухом природи, серце його билося все сильніше. Сьогодні — день, коли доведеться обрати. І не тільки вибір визначить їхнє майбутнє, але й створить нову реальність.
“Ми наближаємось до кінця, чи початку?” — промовив він, розвертаючись до Луміса, що стояв поруч, з іншого боку кам’яної стіни.
Луміс не відповів одразу. Його обличчя було серйозним, майже відсутнім. Він дивився в далечінь, зважаючи на кожен вигин землі, кожен рух у тумані. “Це більше, ніж просто вибір, Антеме,” — нарешті сказав він, його голос глибокий, сповнений тягаря. “Це виклик, що визначить не тільки наш шлях, а й долю всього світу, що з’явиться після цього. Ми або відкриємо двері в нову еру, або загубимо все, що вже є.”
Айна, яка стояла трохи осторонь, дивилася на них, і її серце билося в унісон з їхніми думками. Вона відчувала, що момент наближається, і це був не просто фізичний момент часу. Це було щось більша за час — щось, що торкалось самого буття. Вона відчула, як серце її сповнюється гарячою енергією, що штовхала її до дії, до того, щоб разом із ними зробити цей важливий вибір.
“Ми з вами прийшли до цього місця не випадково,” — сказала вона голосно, щоб її чули. “Те, що ми виберемо, змінить не тільки наші світи, але й перепишемо саме визначення реальності.”
Тарік ступив вперед. Його темні очі були спокійними, але вони горіли дивним світлом, коли він повернувся до своїх товаришів. “Ми маємо лише один шанс. Цей вибір — не просто про нас. Це про кожного, хто колись житиме в цьому світі. Можливо, ми створимо нову реальність. Можливо, ми переробимо стару.”
Антем подивився на Таріка, а потім повернувся до всіх, хто стояв поруч. Його погляд був важким, немов він нес на собі тяжкість всіх доль, які вже були і ще мали бути. “Тоді йдемо,” — сказав він. “Будь-яке рішення краще за нерішучість. Якщо ми хочемо змінити цей світ, ми маємо діяти.”
І, зібравши сили, вони рушили вперед. Туман розвіювався з кожним їхнім кроком, залишаючи після себе неясний світ, в якому кожен їхній рух став важливим. Небо темнішало, але в ньому вже не було страху. Це було небом нового світу.
Перед ними відкрилась вражаюча сцена: велика платформа на самому краю землі, що виглядала, наче частина великого кола, яке обвивалося навколо них. Земля була просвітлена світлом від дивних зірок, які не належали жодній відомій сузір’ї. Місто на горизонті залишалося прихованим у тумані, але це було місце, де їх чекав вибір.
“Це та точка, де ми або створимо нове майбутнє, або залишимо все, як є,” — мовив Луміс, дивлячись на місто. “Там вирішується все.”
Антем зібрався з духом і ступив перший на містичну платформу. Слідом за ним, кожен із них приєднався до його кроку, відчуваючи, що час більше не чекає. Вони не могли повернутися. Тільки вперед — до того, що принесуть їхні вибори.
І з кожним їхнім кроком реальність перед ними почала змінюватися. Вони йшли вперед, навіть не знаючи, яким буде їхнє рішення. Але одне було зрозуміло — це буде вибір, що визначить все.