Світ за воротами був не таким, як той, з якого вони прийшли. Все навколо було наповнене дивними кольорами, що переливалися, немов самі елементи природи вийшли з-під контролю. Земля, по якій вони ступали, була покрита густими лісами, де дерева мали величезні стовбури, а їхні листя виблискували, ніби вони були живими. Погляд міг затриматися на чомусь одному, але безліч різних рухів і форм забирало увагу, створюючи враження, що час і простір змішалися.
Антем ступив на цю землю, відчуваючи, як кожен його крок розчиняється в серці цієї нової реальності. Він глибоко вдихнув повітря, що пахло чимось незвичним і новим, і кожен подих зливався з цілим світом, наче він був не просто його частиною, а самим його диханням. Тут не було нічого, що відчувалося б обмеженим, всі бар’єри між минулим, теперішнім і майбутнім здавалися стертіми. Все, чого торкалися їхні руки, все, що бачило їхнє око, було переплетене з вічністю.
“Ми тут,” — сказав Антем, його голос, хоча й тихий, відлунював у просторі, ніби відлуння тисячолітніх думок. “Але це місце… воно не просто інше. Воно щось більше. Щось живе.”
Луміс, що йшов поруч, відчував це не менше. Його погляд ловив кожен рух в цьому світі. Дерева здавалися надто високими, а небо — настільки близьким, що здавалося, його можна було торкнутися рукою. Невідомі істоти шурхотіли в траві, їхні очі світилися в темряві, і навіть звуки навколо них були сповнені дивовижних відлунь. Луміс не міг не відчути, як весь цей простір наповнюється енергією, яку важко описати словами.
“Це все здається збудованим, але відчуття такого, ніби цей світ завжди був тут, чекаючи на нас,” — сказав він. “Наче ми вступили в якусь тонку межу між світами.”
Айна, що йшла за ними, відчула, як з кожним кроком в її серці зростає відчуття зв’язку з цим місцем. Тут не було нічого випадкового. Цей світ, хоч і здавався далеким від усього, що вони знали, мав своєрідну рідну атмосферу. Вона зупинилася на мить, заплющила очі і прислухалася до звуків навколо. Із глибин її душі прокидалося відчуття, що саме тут і зараз повинна відбутись їхня зустріч з незвіданим.
“Ми не можемо залишити це місце без уваги,” — сказала вона, відкриваючи очі. “Це не просто простір. Це живе повідомлення, яке ми повинні прочитати.”
Тарік, який йшов на останньому місці, схилив голову, уважно спостерігаючи за кожною деталлю. Його відчуття були сильніші, ніж будь-коли. Всі його попередні роздуми про те, що вони могли стати частиною чогось великого, починали набирати форми. Це місце не мало бути споглядальним — воно вимагало дії.
“Всі ці світи переплетені,” — промовив він, дивлячись на обличчя своїх друзів. “Але тільки разом ми можемо зрозуміти, як ми зв’язані з усім цим.”
Вони йшли далі, кожен крок наближаючи їх до нового розуміння того, що чекало попереду. Від них залежало, чи зможуть вони витягнути з цієї подорожі найкраще, чи зіштовхнуться з невидимою загрозою, яка була куди більшою, ніж вони могли уявити. Але їхня рішучість була сильнішою, ніж будь-які сумніви.
З кожним їхнім рухом, світ навколо почав змінюватися. Дерева почали повільно рухатися, їхні стовбури нахилялися, мов живі істоти, готові реагувати на кожен їхній крок. І навіть камені під ногами здавалися тепер не просто частинами ландшафту, а активними учасниками цієї історії. Кожен шматок землі вражав їх уяву. Тут, у цьому світі, все було пов’язано.
І коли вони підійшли до величезної кам’яної арки, що здавалася входом до іншого виміру, кожен з них відчув, як їхнє серце прискорюється. Те, що відбувалося тепер, було чимось більше, ніж просто подорож — це був момент, коли їхні долі, як нитки в великій тканині світу, зливались в єдину точку. Чи вони були готові до того, що їм належить?