Емірен стояв перед двома шляхами, кожен з яких вабив по-своєму. Стежка, що вела до світла, здавалась йому легкою і приємною, наче згорблене дерево, яке простягає свої гілки для підтримки. Але щось у ній лякало. Вона була надто звичною, надто впорядкованою, щоб бути справжнім вибором.
Темний шлях навпаки, вабив туманом і невідомістю. Він був обвіяний холодом, здавалося, що всередині нього крилося щось старе, забуте і, можливо, навіть небезпечне. Але саме темрява була тим, що манило його найбільше. Це була можливість віднайти себе у тому, що приховане від очей, доторкнутися до чогось справжнього, а не лише до того, що можна бачити. Але чи був він готовий до цього?
Емірен глибоко зітхнув і ступив перший крок у темряву. Відчуття, яке охопило його, було водночас тяжким і звільняючим. Кожен його рух здавався порушенням чогось важливого, мов би він вступав на заборонену територію, де час сповільнюється, а простір стає в’язким. Але разом з тим, його серце билося швидше, як від передчуття чогось важливого, що має статися.
Тіні Минулого
Стежка вела до великої галереї, де дерева з гнучкими, темними стовбурами стояли, як мовчазні охоронці. Їхні гілки, закручені в незвичні форми, створювали складні тенета, що не давали жодної можливості заглянути за межі. І раптом, перед Еміреном, як з неба, з’явилась величезна постать. Це був не просто чоловік, це була сама тінь, що витягнулася зі стін цього місця.
“Ти прийшов, щоб пройти цей шлях?” — голос звучав як холодний вітер, що проникає до кісток. “Багато вже йшли до нього. Але не всі з них повернулися.”
— Я готовий, — сказав Емірен, хоча його голос затремтів від невідомості.
Тінь ступила вперед, і перед його очима почали розгортатися картини минулого. Це було те, що він сам ніколи не бачив — маленьке село, в якому він виріс. Але все виглядало інакше, не так, як він пам’ятав. Села більше не було. На його місці була тільки згоріла земля і зруйновані будівлі.
“Це те, що сталося після твого вибору,” — прозвучав голос. — “Ти вирішив інакше, і це призвело до іншого шляху.”
Емірен почув, як у його серці стискається біль. Ця картина була його втратою, його вибором, про який він навіть не підозрював. Але чому він не пам’ятав цього? Чому не було жодного сліду?
— Чому я не пам’ятаю цього? — запитав він.
Тінь посміхнулась, і на її обличчі було більше печалі, ніж зловтіхи.
— Бо час — це не просто лінія. Він може бути вигнутим, згинатися в різних напрямках. І ти не завжди бачиш його в тій формі, в якій він проявляється. Ти забув це, бо відчував, що це не твоя реальність. Але кожен вибір залишає свій відбиток, навіть якщо ти не можеш його усвідомити.
Ціна Шляху
Раптом всі зображення змістились, і перед ним знову постала та ж сама стежка. Але тепер вона виглядала зовсім інакше. Вона була обрамлена світлом, яке було відмінне від того, що він бачив раніше. Це було світло не ззовні, а всередині — світло вибору, яке, здавалося, випромінювалося від самого його серця.
— Це те, чому ти приєднався до цього шляху, — сказав голос, вже не таке холодне. — Бо ти бажаєш змінити своє минуле. Але пам’ятай, кожен вибір має свою ціну. І з цією ціною ти будеш жити, якщо приймеш її.
Емірен відчув, як його серце стискається. Він не хотів нічого змінювати, але це було неминуче. Це був шлях, і він був готовий пройти його. У його голові звучало тільки одне питання: яку ціну він готовий заплатити за це?
Шлях у Невідомість
Тінь повернулася до нього.
— Ти обрав, — сказала вона, — і тепер твій вибір веде тебе вперед. Важливо лише одне — чи готовий ти віддати те, що є найціннішим, щоб отримати щось більше?
Емірен мовчки кивнув, хоча відповідь була неясною. Він був готовий йти далі, навіть якщо не знав, що саме чекає його попереду. Кожен крок, який він робив, здавався важким, але він відчував, що це був єдиний шлях, який мав сенс.
Він продовжив рухатись, розуміючи, що тепер, коли вибір зроблено, він вже не може повернутися назад. Тільки вперед — у темряву і світло, до того, що чекає його у цьому саду, де кожен вибір змінює не тільки його, а й сам час.