Тарик ішов усе далі, і з кожним кроком внутрішнє напруження ставало сильнішим. Його серце билося швидше, наче відчувало наближення чогось великого, чогось невідомого. Земля під ногами залишалася тверда, але навколишній світ здавався туманним і незрозумілим. Це була межа, яка розділяла звичне й те, що ховалося за горизонтом його сприйняття.
Іноді він зупинявся, відчуваючи, що щось незрівнянно важливе чекає попереду. Це не була просто мета чи місце — це був момент, коли все його життя зійшлося в єдину точку. І хоча він не міг точно пояснити, чому, він знав, що далі йти треба, незважаючи на те, що це місце могло бути небезпечним, непередбачуваним.
Знову спала на нього та сама думка: чи не залишити все позаду, піти назад до знайомого світу, де хоча б були певні правила, хоча б можна було уявити, що чекає наступного дня? Він не був би першим, хто покидає важкий шлях через страх перед невідомим. Та замість того, щоб повернутися, він відчував, як щось не дозволяє йому втекти. Він був прив’язаний до цього моменту, до цього виклику.
Сумніви, хоч і залишалися, відступали. Тарик усвідомив, що його рішення залежатиме не від того, як він побачить відповіді, а від того, чи зможе він подолати цей страх. Він уникав цього почуття вже довго, але зараз усвідомив, що, аби знайти істину, йому треба подолати свої страхи.
Загадковий світ навколо нього став ще більш тривожним, і він відчував, як страх стискає його груди. Він не хотів стикатися з тим, що приховує цей шлях. Це була невизначеність, що ховалася за кожним поворотом. Але чи є сенс бігти від того, чого він вже давно не міг уникнути?
У цей момент на нього спала думка: він не просто йшов за відповідями, він йшов, щоб зрозуміти, чому так довго намагався уникнути того, що мало відбутися. Тарик відчував, що його доля — це не просто випадковість. Він не був звичайною людиною, що просто пішла у похід. Щось більше призначило йому цей шлях.
Раптом, з глибини своєї свідомості, він відчув — це було не просто відчуття, а справжня сила, яка звела його до цього моменту. І хоча це було лякаюче, він знав, що він не може зупинитись. Він мусить пройти через це. Якщо він хоче зрозуміти, хто стоїть за його життям, він має подолати це в собі.
Тарик повільно підняв погляд і побачив, як відкрилося щось невидиме, але відчутне. Щоразу, коли він готовий був здатися, перед ним ставала нова перепона, але ця перепона була не зовнішньою, а внутрішньою. І він зрозумів, що відповіді лежать не там, де він шукав їх раніше.
Він підняв голову ще вище, наче намагаючись розглянути те, що було над ним. Туман, що окутував його, поступово почав розсіюватися, і він зрозумів: це було випробування його душі, його готовності прийняти правду, навіть якщо вона була страшною.
У його серці більше не було місця для сумнівів. Він зробив вибір.
Він не обирав шлях, який веде до легких відповідей. Він обрав шлях, що вимагав від нього найбільше — зіткнутися зі своїми страхами та визнати їх.
Тарик зробив ще один крок вперед. І цього разу його рішучість була незламною.