Вітер почав змінювати свою течію, і навколо почали розцвітати нові горизонти. Здавалось, що самі зірки стали ближчими, а земля під ногами стала м’якою, як мокрий пісок, що прогинається під вагою кожного кроку. Сили, які вони звільнили, почали впливати на саму тканину реальності, змінюючи її структуру з кожною секундою. І хоча вони ще не могли зрозуміти всіх наслідків цього впливу, було зрозуміло одне — цей новий світ, як і кожен з тих, з яких вони прийшли, був живим.
Антем відчував цей пульс. Він відчував, як земля під ним вибухає новими формами, як пісок, що виблискує у світлі, перетворюється на створення, що живуть своєю волею, і вже ніколи не будуть такими, як раніше. Світло, яке колись здавалося лише відображенням тепла і простору, тепер стало частиною кожного із них.
“Це не просто реальність, це – вибір,” — сказав він, схиляючись до землі, його рука торкнулася гладкої поверхні, що швидко змінювала форму під його пальцями.
“Якщо ми можемо створювати цей світ, то чи можемо ми контролювати його?” — спитав Луміс, здивовано спостерігаючи, як перед ними виникають нові форми.
“Контролювати?” — Айна запитала, її очі мріяли в темряві, що перетікала у світі навколо них. “Ми повинні розуміти, що ми не є господарями цього світу. Ми – його частина.”
Тарік, стоячи поруч, відчував цей глибокий зв’язок з новою реальністю. Відчуття, яке нагадувало спільний пульс із самою тканиною світу, прокидалося в ньому. Його руки, що ковзали по цьому новому просторі, якби наповнювали його додатковою силою. “Ми можемо змінити його, але зміни повинні бути обережними. Занадто багато сили може призвести до хаосу.”
Вони рушили вперед, і з кожним кроком вигляд світу навколо них змінювався, як течія води, що перетікає з одного русла в інше. Все навколо ставало динамічним, живим, і не просто світом — це було місце для випробувань, де кожен їхній рух, кожен їхній крок важив так само, як вибір, який вони зробили, щоб потрапити сюди.
І ось перед ними з’явилася величезна постать, що вийшла із туману. Вона була мовчазною, але її енергія впливала на навколишній світ. Вона була не просто фізичною істотою, а уособленням частини цього світу, створеного ними.
“Ви прийшли, щоб змінити цей світ,” — промовила фігура. Її голос був не просто словами — це був відголосок самих думок. “Але ви повинні зрозуміти одну річ: для того, щоб цей світ став таким, яким ви хочете його бачити, ви повинні дати йому життя.”
Тарік зробив крок вперед. “Але що це означає? Що ми повинні зробити, щоб дати йому життя?”
Фігура тихо сміялася, і сміх її лунав, немов самі зорі посміхаються з небес. “Ви вже зробили все. Тепер ваше завдання — усвідомити свою сутність, прийняти свої сили і йти далі. Ваша міць не в тому, щоб змінювати цей світ за своїм бажанням, а в тому, щоб знайти гармонію з ним.”
Це було важке завдання, але, здавалось, вони вже наближались до розуміння.
“Ваша сила полягає в єдності,” — додала фігура, і її образ розчинився в тумані, залишаючи їх наодинці з новим світом, який, здавалось, чекав лише одного: щоб вони знайшли своє місце в ньому.