Сад часу зустрів Емірена й Аліану незвичною тишею. Після того, як вони залишили Тканину, світ навколо здавався затамувавшим подих. Жоден вітер не ворушив листя, жоден звук не порушував рівновагу, але в повітрі відчувалося напруження — ніби сама земля чекала на рішення.
Перед ними здіймалося дерево, якого вони ще не бачили. Воно росло посеред невеликого пагорба, його гілки тягнулися в небо, переплітаючись із золотими нитками. У порівнянні з іншими деревами Саду, це виглядало дивно: його стовбур був розділений на дві частини, одна — сяяла м’яким золотом, друга ж була чорною, ніби обвугленою, і здавалася застиглою в часі. Замість листя на гілках росли різнокольорові світлячки, кожен з яких пульсував, мов крихітне серце.
— “Це і є Гілка вибору,” — мовила Аліана, завмираючи. Її голос звучав тихо, як шепіт. — “Головна точка розгалуження часу. Тут кожне рішення створює нову реальність.”
Емірен оглянув дерево, відчуваючи, як у грудях росте тривога.
— “Але чому воно таке… розірване? Що з ним сталося?”
Аліана торкнулася однієї з золотих ниток, що звисали з гілки, і закрила очі. Через мить вона здригнулася.
— “Творці. Вони втрутилися в саму тканину цього дерева, щоб змінити його баланс. Золота частина — це ті потоки часу, які залишилися чистими. Чорна ж частина — це ті, що були забруднені.”
Таємниці коренів
Підійшовши ближче, вони побачили, що з коріння дерева виходили інші нитки, які тягнулися до різних частин Саду, з’єднуючи його з іншими часовими потоками. Деякі корені були яскравими, пульсували життям, але інші виглядали мертвими, обгорілими. Коли Емірен ступив на землю біля дерева, щось змінилося: перед ними відкрився образ — видіння, яке спалахнуло в повітрі.
Вони побачили постаті трьох Творців. Високі, одягнені в темні плащі, вони стояли біля цього дерева, сперечаючись. Їхні слова були нечіткими, але рухи красномовними: один із них намагався захистити золоту гілку, тоді як двоє інших ткали щось темне, сплітаючи нитки, яких не повинно було бути. Із кожним їхнім рухом гілки дерева темнішали, а Сад навколо поступово наповнювався тінями.
— “Вони зробили це з наміром змінити майбутнє,” — прошепотіла Аліана. Її руки мимоволі стислися в кулаки. — “Один із них намагався врятувати Сад, але його зрадили.”
Емірен кивнув, його погляд був прикутим до обгорілих коренів.
— “Це місце — ключ до всього. Ми повинні повернути баланс. Але як?”
Перший вибір
Перед ними з’явилася постать — невисока жінка в золотій мантії, яка здавалася майже прозорою, як відображення в каламутній воді. Її очі світилися теплом і сумом одночасно.
— “Ви прийшли до Гілки вибору,” — сказала вона, і її голос звучав одночасно в їхніх головах і довкола. — “Але не кожному дано вирішувати її долю.”
— “Хто ти?” — запитав Емірен, не зводячи з неї погляду.
— “Я — тінь першої Творчині, яка захищала це дерево,” — відповіла вона. — “Колись я обрала неправильний шлях, і тепер мій дух прикутий сюди, щоб стежити за виборами інших. Але ви, можливо, зможете зробити те, чого не вдалося мені.”
Вона простягнула руку, і перед ними з’явилося два шляхи, кожен із яких вів до іншої частини дерева. Один був освітлений теплим світлом, другий — затягнутий темрявою.
— “Світло веде до очищення гілки, але це зруйнує всі потоки, які колись були створені з її допомогою,” — пояснила вона. — “Темрява дозволить зберегти ці потоки, але ціною подальшого руйнування Саду.”
— “Це пастка,” — прошепотіла Аліана. — “Немає правильного вибору.”
— “У кожного вибору є ціна,” — відповіла Творчиня. — “Іноді важливо не те, який шлях обрати, а як ви будете діяти після цього.”
Спроба третього шляху
Емірен поглянув на Аліану, його очі блищали рішучістю.
— “Якщо немає правильного вибору, тоді ми створимо його.”
— “Що ти маєш на увазі?” — запитала вона, дивлячись на нього здивовано.
Емірен підняв золотий нитку, яку вони отримали від Хранителя, і направив її до темної частини дерева. Коли нитка торкнулася чорної гілки, дерево здригнулося, і тіні навколо них ожили. Але він не зупинився.
— “Світло і темрява — це не дві протилежності,” — сказав він, тримаючи нитку. — “Вони завжди взаємодіють. Ми зможемо відновити баланс, якщо об’єднаємо їх.”
Аліана зрозуміла його задум і почала вплітати іншу нитку в золоті потоки, які звисали з гілок. Дерево почало тріщати, ніби протестуючи, але водночас його гілки оживали. Золота і темрява сплелися, створюючи новий, сяючий візерунок.
Постать Творчині спостерігала за ними, її вираз обличчя змінювався з сумного на здивований.
— “Це…” — прошепотіла вона. — “Це шлях, про який я не думала. Можливо, ви й справді зможете врятувати Сад.”
Коли плетіння завершилося, дерево засяяло новим світлом. Його золоті й темні частини більше не боролися одна з одною, а гармонійно перепліталися. Повітря навколо них наповнилося теплом і спокоєм.
Але це було лише початком. Вони відчували, що рівновага, яку вони щойно встановили, була крихкою, мов лезо ножа, що балансує на вістрі можливостей. Це не була остаточна перемога, а лише перший крок на шляху до істини, яка залишалася прихованою у глибинах Вічного Саду.
Їхній успіх змінив саму структуру часу, і це не могло залишитися без наслідків. Новий баланс не просто стабілізував хаос—він відкрив двері до чогось значно глибшого. Вони відчули це одразу, щойно ланцюги подій почали розмотуватися перед ними. Простір навколо змінився: повітря стало густішим, насиченим чимось невидимим, чимось, що здавалося частиною самої сутності Саду. Шепіт ледь чутних голосів лунав між гілками дерев, їхні відлуння перепліталися, створюючи відчуття невидимої присутності.
І тоді перед ними відкрився новий шлях. Це була не просто дорога вперед—це була стежка, що вела до самого серця Вічного Саду, туди, де коріння реальності перепліталося з нитками часу, де зароджувалися всі можливі майбуття і де ховалася відповідь на головне питання: чому Сад руйнується?
Вони ступили на цей шлях із відчуттям, що кожен крок веде їх усе ближче до розгадки, але й водночас—до ще більшого випробування. Бо чим глибше вони заходили, тим сильніше відчували: щось чекало на них у самій серцевині цього місця. Щось, що було там з початку часу. Щось, що спостерігало за всіма, хто приходив сюди, і чекало на тих, хто наважиться заглянути в найтемніші куточки буття.
І ця причина—це не просто руйнування. Це щось більше. Щось, що могло перевернути все їхнє розуміння Саду, їхніх власних сил і навіть самої природи часу.