Темрява поглинула Луміса та Ейлі, коли портал завершив свій оберт. Тиша була настільки абсолютною, що здавалося, ніби звук залишився десь у минулому. Лише уламок у руці Луміса випромінював слабке світло, кидаючи химерні тіні на гладкі стіни нового простору.
— Де ми тепер? — прошепотіла Ейлі, стискаючи уламок у своїй руці так міцно, що пальці побіліли.
Луміс озирнувся навколо. Приміщення нагадувало величезну порожню залу, вкриту сяючими гравіюваннями. На стінах переливалися символи, які, здавалося, пульсували, відгукуючись на їхню присутність.
— Я не знаю, але це місце… воно живе, — відповів він.
Раптом тіні на стінах почали ворушитися, зливаючись у єдину фігуру. Спочатку це була безформна маса, але з кожним моментом вона набувала більш чітких обрисів. Незабаром перед ними постала постать у темному плащі, з-під якого не було видно нічого, окрім двох яскравих світлих очей.
— Нарешті ви тут, — проговорила тінь, і її голос прозвучав ніби одночасно з усіх сторін.
Ейлі зробила крок назад, але Луміс залишився на місці, тримаючи уламок перед собою.
— Хто ти? І чому нас привели сюди?
Тінь мовчала кілька секунд, а потім промовила:
— Ви перетнули межу, яку не мали перетинати. Але тепер це вже не має значення. Ви запустили процес, який змінить усе.
Ейлі не витримала.
— Процес? Що це означає? Ми не хотіли цього, ми просто шукали відповіді!
Тінь трохи нахилила голову, ніби замислюючись.
— Відповіді завжди мають ціну. Те, що ви зробили, вплинуло на рівновагу цього світу. Ви зупинили маятник і тим самим порушили цикл.
Луміс кинув погляд на уламок у своїй руці.
— Якщо ми порушили цей цикл, то, можливо, він був неправильним. Чому нам не дозволено знати правду?
Тінь наблизилася, її очі палали холодним світлом.
— Правда — це лише інша форма контролю. Ви думаєте, що боретеся проти системи, але насправді ви лише її інструменти. Ви не готові до того, що чекає на вас далі.
Ейлі не витримала:
— Якщо ми інструменти, то чому ти нас попереджаєш?
Тінь вперше замовкла надовго. Здавалося, що простір навколо них застиг у чеканні.
— Тому що навіть інструменти можуть змінити свою природу, якщо зрозуміють, ким вони є, — відповіла вона.
Із цими словами тінь розчинилася, залишивши Луміса та Ейлі самих. Але її слова залишили слід у повітрі, як відлуння, що довго не розсіюється.
Луміс глянув на Ейлі.
— Вона сказала, що ми можемо змінити свою природу. Але як?
Ейлі опустила уламок і поглянула на символи, які знову почали мерехтіти на стінах.
— Можливо, це те, чого вона хотіла, щоб ми зрозуміли. Ми повинні змінити щось у собі, перш ніж зможемо змінити світ.
Простір навколо них почав тьмяніти, ніби реагуючи на їхні думки. Луміс відчув, як його охоплює тривога, але одночасно й слабкий проблиск надії.
— Якщо це наш шлях, то ми повинні знайти, як його пройти, — сказав він, роблячи крок уперед.
Ейлі кивнула й рушила слідом. Символи на стінах почали яскравіше світитися, освітлюючи шлях, який вони мали пройти.