Після того, як полум’я поглинуло їх, залишивши лише попіл і спогади про своєчасне очищення, герої опинилися в абсолютно іншому світі. Небо навколо них стало темним, але з золотистими прожилками, які пройшли крізь нього, як венами в серці землі. Земля під ногами була м’якою і твердою одночасно, немов поєднання двох стихій — води і каменю. Тут, серед цього лабіринту елементів, що виявляли себе не лише через свою силу, але й через свою присутність, вони відчували, що простір змінюється з кожним їхнім рухом.
Антем, що йшов на чолі, відчув, як простір навколо нього сповнений якимось загадковим натхненням. У кожному кроці виникали нові напрямки, що мали за собою невідомі горизонти. Це був лабіринт, де не було видимого кінця, але була безмежна свобода, яка прив’язувала кожного до шляху. Він відчував, що тут, серед цих вугільно-чорних небес і кам’яних ландшафтів, існують невидимі зв’язки, і навіть повітря сприяло їхньому руху.
— Можливо, ми знову на межі випробування, — сказав він, озираючись на друзів. — Виглядає так, наче цей лабіринт змушує нас стикатися з елементами кожного з нас.
Луміс, що йшов позаду, тихо, але вперто відповів:
— Цей шлях відрізняється від усіх інших. Тут немає простих виборів. Це не просто стихії — це самі наші основи, вони хочуть, щоб ми зважилися, щоб ми не просто йшли, а прийняли все те, що ми є.
Айна кивнула, розуміючи, що вона була тією, хто відчувала ці елементи, як частину себе, навіть до того, як вони увійшли в цей світ. Її внутрішній погляд тепер був яснийший, ніж будь-коли, і вона могла чути, як самі стихії шепочуть про їхній шлях.
— Тут, кожен елемент хоче нас перевірити. Вогонь і вода, земля і вітер — всі вони приховують свої секрети, що чекають на наше відкриття. Це не лише виклик зовні, це виклик всередині.
Тарік залишався мовчазним, але його погляд був захоплений. Вітри навколо нього змішувалися в бурю, їхній потік був сповнений не лише енергією, але й якогось хаосу, який дарував йому відчуття величезної сили. Але він відчував також і небезпеку цієї енергії, яку не можна було контролювати.
— Ми не повинні дозволяти їй нас поглинути, — сказав він тихо. — Ця сила має бути каналізована. Лише тоді ми зможемо пройти цей шлях.
Раптом земля під їхніми ногами почала здригатися, і перед ними виник величезний кам’яний стовп, що обрушився з висоти, немов сама сила землі, що шукала свою жертву. Кожен з героїв відчув, як важливо зараз зберегти спокій. Це було спільне випробування для всіх них.
Антем зібрався з силами і зробив перший крок до стовпа. Його рухи були м’якими, але сповненими непохитної рішучості. Він обережно поклав руку на землю, і камінь перед ним почав здригатися. Тихо промовивши слово, він відчув, як потік енергії проходить через нього. Вогонь і вода змішалися, створюючи чудесну гармонію, що зробила цей камінь живим.
— Ми не повинні використовувати цю силу для боротьби, — сказав Антем, повільно піднімаючи голову. — Цей лабіринт вимагає, щоб ми прийняли ці стихії і стали єдиним цілим із ними. Тільки так ми зможемо знайти шлях.
Тарік підійшов до нього, поклавши руку на його плече.
— Згоден. Але ми повинні бути готові до того, що цей шлях змінить нас. Ми будемо іншими, і це те, що ми маємо прийняти.
І так, герої продовжували йти, відчуваючи, як кожен крок змінює їх. Лабіринт стихій перетворювався, сплітаючи елементи в нові форми. Вони вже не були тими, ким були на самому початку подорожі. Їхні внутрішні світи, їхні сутності злилися з потоком, що вів їх через цей шлях.
Далі їх чекав новий виклик.