Мандрівники стояли на порозі невідомого, серед рун, що тліли в темряві, як зірки в безкраїй ночі. Земля навколо них була пронизана незримою енергією, що текла під їхніми ногами, кожен крок відлунював у глибинах простору. Ліс, що оточував їх, здавалося, живе і змінюється разом із ними. Гілки дерев скручувалися, створюючи арки і тунелі, які відкривали нові горизонти, інколи зникаючи в тумані.
Антем стояв, оглядаючи це місце, і його серце билося швидше. Він відчував, що вони наближаються до чогось, що змінить не лише їхні життя, але й увесь світ, в який вони потрапили. Він згадував слова істоти, що дала їм вибір: «Залиште свої страхи та сумніви». Зараз це стало його єдиним завданням — відпустити всі свої тривоги і знайти те, що приховує цей світ.
— Ми повинні бути готові, — сказав він, звертаючись до своїх друзів, — кожен з нас має позбутися свого минулого, адже тільки тоді ми зможемо зрозуміти, що чекає попереду.
Луміс, стоячи поруч, повільно кивнув. Його меч, хоч і був на місці, важив йому все важче, немов невидимий тягар, що нависав над його плечима. Він розумів: цей шлях не буде простим. Він поглянув на Антема.
— Це не тільки боротьба з тим, що стоїть перед нами, але й з тим, що знаходиться всередині нас. Я відчуваю це… Можливо, ми повинні знайти відповіді не тільки у світі, а й у своїх душах.
Айна, яка йшла трохи осторонь, затримала погляд на темній плісняві, що з’явилася на одному з дерев, ніби записуючи їхній шлях. Вона могла відчути, як ці енергетичні шляхи переплітаються в її свідомості. Це було більше, ніж просто магія. Вона відчувала, що вони знаходяться в самому серці цього світу, де час і простір переплітаються в єдине ціле.
— Всі ми частини цієї реальності, — сказала вона, і її голос звучав тихо, але проникливо. — І кожен із нас, проходячи цей шлях, насправді йде не тільки по світу, а й по своїй власній душі.
Тарік стояв осторонь, уважно спостерігаючи за змінами навколо них. Він відчував, як енергія простору зливається з його істотою, і все більше усвідомлював, що це не просто магія, а ціла система — зв’язок часу і простору, що об’єднує всі реальності в єдину тканину. Його рука, немов притягуючи невидимий потік енергії, тремтіла від сили, що в ньому прокидалась.
— Це те, чого ми шукаємо, — промовив він тихо, — не тільки відповідь, але й зв’язок, що дозволить нам впливати на цей світ.
Айна, чуючи його слова, кивнула, і разом вони зробили крок уперед. Всі п’ятеро відчули, як сила цього місця почала їх переплітати, кожен з них наближався до розуміння того, що цей шлях був не тільки випробуванням фізичних сил, а й перевіркою їхніх душ.
Весь ліс, що оточував їх, почав злегка світитися, і між деревами з’являлися таємничі істоти. Це були не просто живі створіння, а елементи самого світу, втілені в тіла. Вони рухалися поруч з ними, але залишалися невловимими, як тіні, які змінюються з кожним їхнім рухом. Ліс наче спостерігав за ними, випробовуючи їх готовність до того, що чекає попереду.
Перед ними виникло величезне дзеркало, що відображало не тільки їхні обличчя, але й найглибші таємниці. Кожен з них відчував, як цей відблиск вимагає не просто прийняття, але і відновлення. Тільки ті, хто подолає власні сумніви та страхи, зможуть рухатися далі.
— Пам’ятайте, — сказав Антем, — це наш шлях. І тільки ми самі можемо вирішити, як йти далі.