Небо, яке тільки що було безкраїм полотном нічної тиші, почало повільно змінюватися. Час наче застиг у своєму вічному колі, поки земля під ногами героїв не відгукнулась, загримаючи ледь чутними вібраціями. Вони стояли на порозі нового випробування, біля входу в одну з величезних брам, що з’явились перед ними з порожнечі. Від її дверей струмували потоки світла і тіні, відображаючи невидимі сили, що існували за межами часу і простору.
— Це не просто ворота, — прошепотіла Айна, дивлячись на чорні стовпи, які тягнулися вгору до неба. — Це єдине, що може з’єднати нас із сутністю вічності. І лише той, хто здатен побачити за межі цього світу, зможе пройти.
Тарік стояв тихо, відчуваючи, як його серце б’ється в унісон з цією невидимою енергією. Він не був готовий лише до випробувань, які чекали їх усіх, а й до таємниць, що ховалися в цьому місті дверей. Справжнє випробування починалося тут, де реальність і мрії перепліталися в одному потоці.
— Ти правий, — сказав Антем, зосереджено оглядаючи арку. — Але чому ми повинні це пройти? Що саме повинні знайти за цими воротами?
Луміс глянув на нього з півмісяця усмішки.
— Це питання вже давно не має значення, — промовив він, хоча його очі палахкотіли від внутрішньої боротьби. — Ми прийшли сюди, тому що повинні йти далі. Це лише частина шляху.
Айна відчула, як земля, на якій вони стояли, почала змінюватися, перетворюючись на гладку поверхню, по якій проступали неймовірні узори, ніби магічні символи, що з’являлись з самого простору. Вони виблискували, спалахуючи різними кольорами — кожен із яких символізував іншу сутність: життя, смерть, зміну, нескінченність.
— Це не просто магія, — промовила вона. — Це тече через нас усіх, зв’язуючи наші долі з долею світу, в який ми вступаємо.
Перед ними виникли двоє постатей. Вони були одягнені в чорні мантії, що майже розчинялися в темряві. Їхні очі сяяли, немов зорі на нічному небі, і їхні руки простяглися вперед, запрошуючи до проходу.
— Ви прийшли шукати відповідь, — сказав один із них, голос його був рівний і спокійний. — Але пам’ятайте, що кожен вибір має свою ціну.
Всі п’ятеро героїв відчули, як холод пронизує їхні серця, і страх, який нещодавно почав відступати, знову повернувся. Вони стояли перед незвіданими дверима, які обіцяли велику силу, але в той же час загрозу. І хоча це було лише одне з безлічі випробувань, воно мало вирішити долю не тільки їх, але й світу.
— Що ми повинні зробити? — запитав Тарік, намагаючись усвідомити ситуацію.
— Вибір за вами, — відповів інший Брамник, рухаючи руками. В повітрі з’явилися блискучі спіралі, що танцювали навколо їхніх тіл, як захисні бар’єри. — Лише той, хто здатний віднайти свою істинну суть, пройти ці ворота і залишити позаду те, що стримує його, зможе пройти далі.
Антем ступив уперед. Відчуття ваги серця змусило його запитати:
— І що буде з тими, хто не зможе пройти?
— Вони залишаться в полоні своїх сумнівів, — відповів Брамник, його слова розчинялися в повітрі, немов пара.
І ось вони стояли перед вибором. Важким, неминучим вибором. Тільки один шлях вів до істини, але пройти його могли лише ті, хто відкинув би свої страхи, сумніви, і став би тим, ким мав бути.
Айна глибоко вдихнула, її очі заповнилися внутрішнім світлом. Вона знала, що їхній шлях саме тут і зараз мав змінитися.
— Ми повинні йти разом, — сказала вона, знову поглянувши на кожного з друзів. — Тільки разом ми можемо пройти через ці ворота і пізнати, що чекає на нас.