Антем наблизився до ядра. Його світло вже не сліпило, а стало майже теплим, живим. Здавалося, воно спостерігає за ним, чекаючи на його дії. Він відчув, як серце б’ється швидше, і кожен крок наближав його до межі, за якою вже не буде дороги назад.
В його голові почали лунати голоси. Вони були тихі, шепітливі, наче тисячі душ говорили з ним одночасно.
— Що ти бачиш? — запитав голос за його спиною. Це був той самий чоловік у плащі, чий вигляд тепер здавався менш загрозливим, а скоріше сповненим спокійної сили.
— Ядро. Світло. Це… правда? — відповів Антем, не повертаючи голови.
— Це не лише правда, — відповів чоловік. — Це ти. Це кожен із нас. Ядро — це відображення того, що ми завжди боялися зрозуміти: часу не існує, а є лише ми самі, ті, хто створив цю ілюзію, щоб не втратити себе.
Антем замислився.
— Але якщо я це зруйную, ми втратимо ілюзію. Ми втратимо… усе.
— Ілюзія — це тюрма, — сказав чоловік. — Але й істина — це нескінченність. Вічність не має форми, не має меж. Вона не дарує комфорту. Вона просто є.
Антем зрозумів, що стоїть перед вибором: залишити ядро цілим і зберегти світ таким, як він є, або зруйнувати його й випустити вічність, навіть якщо це зітре все, що існує.
Він витягнув кулю з кишені. Вона знову пульсувала, відображаючи його емоції. Лінії на її поверхні спалахували сильніше з кожною його думкою, наче вона була пов’язана з його свідомістю.
— У мене немає права вирішувати за всіх, — сказав Антем, але його голос звучав невпевнено.
— У тебе є право, тому що ти обрав цей шлях, — відповів чоловік. — Ти тут не випадково. Ти той, хто зміг побачити поза часом.
Антем зробив останній крок до ядра. Він підняв кулю, і в ту ж мить вона почала сяяти так яскраво, що він ледь зміг утримати її в руках.
Рішення
— Якщо я це зроблю, я хочу знати, що хоча б хтось збере світ заново, — сказав Антем. — Що ми зможемо створити щось краще, ніж ця ілюзія.
Чоловік у плащі кивнув.
— Ілюзії будуть завжди. Але те, що ти створиш, буде вже не брехнею, а вибором.
Антем вдихнув глибоко, підняв кулю вище і впустив її в ядро. У той самий момент світло стало нестерпно яскравим. Простір навколо вибухнув хвилею енергії, яка пройшла крізь Антема, стираючи все, що він знав.
Кінець і початок
Коли світло зникло, Антем опинився в порожнечі. Там не було нічого — ні звуків, ні руху, ні навіть його самого. Але він відчув, що це не кінець. Це була точка, з якої все починалося знову.
І в цій точці він почув голос, але вже не ззовні, а всередині себе.
— Тепер ти той, хто стереже вічність.
Антем відкрив очі. Перед ним знову був світ, але він виглядав іншим. Люди, будівлі, небо — усе здавалося більш справжнім, ніж будь-коли раніше. Але він знав, що це вже не ілюзія. Це був вибір, створений ним.
Він стояв серед цього нового світу, і на його обличчі з’явилася легка усмішка. Він не знищив усе, але й не залишив стару брехню.
Його шлях тільки починався.