Вибух енергії, спрямований проти темної істоти, розірвав повітря, змінюючи саму тканину реальності. Але навіть цей потужний удар не зупинив її рух. Темна фігура наближалась до героїв, її обрис поступово став чіткішим, а її сила здавалась безмежною. Кожен з героїв відчував, як їхні сили поступово згасають, немов світло, що гасне в темряві.
“Але ми не можемо здаватися,” — промовив Луміс, прищуривши очі від напруги. Його пристрій вже не міг більше випускати потужних імпульсів. Він стояв на межі виснаження, але все ще тримався.
“Ми не можемо просто боротися з нею,” — сказав Айна, її голос був спокійним, але в ньому відчувалася тривога. Вона підняла руку, і з її пальців почав витікати тонкий, майже невидимий потік енергії, яким вона намагалася зберегти рівновагу в навколишньому просторі.
Антем підняв меч, його обличчя стало ще більш суворим, а очі загорілися від рішучості. “Нам треба діяти разом. Ми не маємо іншого вибору.”
Як тільки ці слова прозвучали, усі герої одночасно скоординували свої дії. Луміс знову активував свій пристрій, намагаючись створити зону, яка могла б втримати темну істоту хоча б на кілька миттєвостей. Айна поширила свою енергію, створюючи силове поле, яке покривало всіх їх. Антем зібрав усю свою внутрішню силу і відправив її до меча, готовий до останнього удару.
Тарік, не зупиняючись, кинувся до істоти, вириваючи свій меч з-під його покриву темряви. Його рухи стали швидкими і різкими, але сам він відчував, що кожен його крок дається все важче. Він зібрав останні сили і прорізав простір, намагаючись вдарити істоту в самий її центр.
В цей момент навколо них розірвався всесвітній вибух. Не було звуків, лише шалений біль і осліплюючий світло, яке охопило все. Герої відчували, як простір стискається, а їхні сили розсіюються, наче крихітні іскри в бурі. Але щоразу, коли вони відчували, що готові зламатися, вони знову піднімали свої погляди один на одного, і це давало їм нову силу.
Коли світло нарешті почало згасати, темна істота розпалася на мільйони часток, що розлетілися в усі боки, немов темна матерія, що поглинається космосом.
Але це ще не було кінцем.
“Що сталося?” — запитала Айна, розглядаючи навколо порожнечу.
“Ми зупинили її,” — відповів Луміс, хоча його голос був слабким. “Але це лише частина битви.”
Антем вдивлявся в порожнечу, де колись була темна сутність, і відчував, як сила цієї боротьби все ще тримала його на межі. “Ми зупинили тільки одну частину темряви. І ще не знаємо, що буде далі.”
Всі стояли в тиші, зібравши останні сили, чекаючи, що ж буде наступним. Але вони розуміли: їхня перемога не була остаточною. Це був лише крок до остаточного вибору — і кожен з них розумів, що вони повинні знайти відповідь на запитання, яке ставить сама вічність.