Темрява навколо розступилася, і знову все стало ясним, немов вогняний хрест, що палав у серці Меланії. Вона стояла перед своєю темною копією, і це відчуття віддзеркалення було таким реальним, що здавалося, що вони насправді одне й те саме, лише з іншого боку. Темна фігура спостерігала за нею спокійно, без будь-якої напруги, з неймовірною силою, що немов випромінювалася з глибин її погляду.
“Чи ти дійсно готова зробити свій вибір?” – промовила темна постать, її голос лився наче важкий річковий потік. “Бо це не просто питання, це спроба зрозуміти, ким ти станеш у світі, який ніколи не був твоїм. Ти не просто змінюєш своє майбутнє – ти змінюєш саму суть існування.”
Меланія дивилася в очі своєму відображенню, і кожен погляд наче проривав темряву навколо. Вона не могла зняти з себе погляду цієї істоти, що була одночасно її і водночас чимось абсолютно чужим. Її темні очі відбивали лише відсутність тепла, і здавалось, що вони поглинають усю світлоту.
“Ти хочеш стати світлом?” – продовжувала темна фігура, її слова повзли через простір, залишаючи за собою пекельний відблиск. “Чи ти хочеш бути темрявою, тому що це твоя природа?”
Меланія спробувала вирватися із цього заціпеніння. Вона глибоко вдихнула, відчуваючи як її серце б’ється з силою, що хоче вирватися з грудей. Вона хотіла сказати щось, але слова не лізли на язик. Тіні, що панували навколо, почали затягувати її, ніби душили її власні думки, роблячи їх незрозумілими й важкими.
“Я не хочу бути ні темрявою, ні світлом,” – нарешті вимовила вона, її голос був низьким і рішучим, мов удар молота. “Я хочу бути собою.”
Темна копія засміялася, і сміх її був глухий і холодний, як гірська буря.
“Ти вже є собою. Але чи готова ти зрозуміти, що означає бути собою у світі, де нема простих відповідей? Ти хочеш тримати баланс? Але що ти будеш готова втратити заради цього балансу?”
Меланія відчула, як її серце стискається, але вона не відступила.
“Я готова,” – твердо відповіла вона, хоча сама не була певна, чи готова дійсно. Але в її словах була рішучість. Вона зрозуміла, що не може стояти на місці, адже кожен її крок привів її до цього моменту. Вона вибрала шлях. І, навіть якщо цей шлях був невідомим і непевним, вона не могла дозволити собі звернути з нього.
Темна фігура розчинилася в повітрі, і на її місці з’явився яскравий світловий потік. Меланія відчула, як все в її тілі наповнюється теплом, і цей потік ніби проводив її через нову реальність, де все було чистим і світлим, хоча й важким для розуміння.
Вона ступила на цей шлях. Кожен її крок викликав відлуння в цьому просторі, і раптом навколо неї почали матеріалізуватися різні сцени — різні світи. Вона бачила себе в різних ролях, у різних вимірах. Це були версії її життя, які могли статися в залежності від того, який вибір вона зробить. Вона бачила, як кожен вибір може призвести до нового світу, нової долі, нової реальності.
Проте не всі ці версії були світлими. Деякі з них були похмурими, темними, з тінями, що поглинали все на своєму шляху. У деяких світах вона була потужною і безжальною, у інших — змученою й оточеною хаосом, в якому не було місця для надії.
Ті світи почали зливатися, ніби пісок у воді, і перед нею постала лише одна дорога — вузька, темна, але реальна. І, зрозумівши це, вона зробила свій вибір.
Вибір, який тепер був остаточним.
Перед нею знову з’явилася постать Учителя.
“Ти прийняла рішення,” – сказав він, і його голос був спокійним, але глибоким, немов відлуння тисячі років. “Тепер твоя подорож почнеться справжньо.”
Меланія знову подивилася на нього, і в її очах було не тільки усвідомлення, але й рішучість. Вона зробила свій вибір. І зараз їй потрібно було йти далі, пройти через всі випробування, що чекають попереду.
І цей шлях уже не можна було повернути назад.