Світ навколо героїв поволі згущувався, стаючи схожим на полотно, на якому невидима рука малювала незнані картини. Темрява змінювалася примарними вогнями, що виринали з повітря, танцюючи і виблискуючи, наче зірки, що впали на землю. Вогні шепотіли — тихо, майже невловимо, але слова їхні пронизували душу.
Антем зупинився, його погляд був спрямований на один із вогнів, що закружляв біля його руки. Воно ніби хотіло торкнутися його, але не наважувалося.
— Вони спостерігають, — мовив він, обертаючись до друзів. — І не лише спостерігають, але й шукають щось у нас.
— Можливо, вони шукають відповідь, якої ми самі не знаємо, — тихо промовила Айна, простягаючи руку до одного з вогнів. Воно обережно торкнулося її пальців, і світ навколо змінився.
Усі п’ятеро раптом побачили перед собою образи — химерні, хворобливі, знайомі й чужі водночас. Айна побачила себе стоячи перед велетенським деревом, чиї гілки впліталися у хмари. Вона торкалася кори, але дерево відмовлялося її приймати.
— Це мої сумніви, — тихо мовила вона. — Мої страхи, що я не частина цього світу.
Луміс побачив, як його меч падає з рук і зникає в мороці. Перед ним стояв беззбройний юнак — це був він сам, але інший, слабкий і нерішучий.
— Чи зможу я бути кимось без свого меча? — прошепотів Луміс.
Тарік стояв посеред нескінченного потоку світла, яке розпадалося на тисячі шляхів. Кожен із них здавався знайомим, але кожен зникав у тіні, перш ніж він міг обрати.
— Це моє прокляття, — сказав він, опустивши голову. — Завжди шукати і ніколи не знаходити.
Антем стояв перед полем битви, де лежали розбиті світи. Його руки були в крові, а серце пекло від провини.
— Я не зміг їх захистити, — мовив він, і голос його затремтів.
А тоді з’явився голос. Він виходив із вогнів, об’єднуючи їхній шепіт у щось грандіозне й могутнє:
— Ви прийшли сюди не для того, щоб знайти відповіді. Ви прийшли, щоб знайти себе. Кожен крок, кожна тінь і кожне випробування — це не перешкоди, це відображення вас самих.
Айна підняла голову, її очі палали розумінням.
— Ми завжди шукали відповіді поза собою, але справжній шлях лежить всередині нас. Цей світ — це наше віддзеркалення, і тільки змінивши себе, ми зможемо змінити його.
Земля під їхніми ногами почала світитися, а вогні здійнялися в повітря, утворюючи ореол над кожним із героїв. Тепер їхній шлях був зрозумілим. Вони мусили прийняти свої страхи, подолати сумніви і зрозуміти, що кожен із них — це частина єдиного цілого.
— Ми готові, — сказав Антем, його голос був твердим, як ніколи.
Світ здригнувся, і темрява розступилася, відкриваючи шлях уперед. Герої рушили, залишаючи позаду свої тіні, знаючи, що попереду їх чекає ще більше випробувань, але тепер вони були готові зустріти їх разом.