Світ розсипався, мов скло, і їх поглинуло сяйво — не біле, не чорне, а якесь невизначене, ніби саме існування змішалося в хаотичному потоці. Вони не летіли, не падали, не стояли — їхні тіла розтягувалися у нескінченність і стискалися в одну точку водночас.
Емірен хотів закричати, але голос загубився серед безлічі інших голосів, що виринали з порожнечі. Він чув власні думки, але не міг їх осягнути. Сад карав їх за втручання. Чи, можливо, випробовував?
Сплетіння реальності
Раптово хаос припинився.
Емірен стояв на знайомій платформі, але тепер вона була зруйнована. Камінь під ногами потріскався, крізь шпарини просочувалося тьмяне світло, а навколо здіймалися уламки стін Архіву Творців. Повітря було важким, воно гуділо, наче дихало власним життям.
— Ардалісе?! — покликав він, але голос його луною відбився від порожнечі.
Відповіді не було.
Він знову залишився сам.
Але це місце… Це не було ані минуле, ані майбутнє. Він відчував, що перебуває у проміжному просторі — місці між гілками часу, там, де вони переплітаються, але ще не утворюють цілісність. Його серце стиснулося: якщо він тут, значить, їхній діалог із молодим Ардалісом мав наслідки.
Здавалося, щось змінилося.
І він повинен був з’ясувати що.
Тінь, що слідує за ним
Зробивши крок уперед, Емірен відчув, як ґрунт під ногами здригається. Він інстинктивно відступив назад, але вже було пізно. З тріщин почали виповзати довгі чорні лози, що звивалися, наче живі. Вони були не рослинного походження — їхня поверхня переливалася, відображаючи уривки облич, подій, голосів.
— Це… спогади? — прошепотів він.
Тоді одна з лоз стрімко рвонулася до нього. Емірен не встиг відреагувати — її кінець торкнувся його лоба, і світ знову спалахнув.
Перед ним розчахнулося видіння.
Він бачив юного Ардаліса, що стояв посеред зали Архіву. Але той був уже не таким, яким його щойно покинув. Його очі змінилися — тепер у них світився страх.
— Я не хочу цього майбутнього, — прошепотів він у порожнечу.
І зробив крок уперед.
У той самий момент час навколо нього почав змінюватися.
Емірен завмер.
Юний Ардаліс уже не просто побачив своє майбутнє — він його переписував.
Заборонений вибір
Лоза відпустила його, і він різко вдихнув, повернувшись у теперішнє. Тіло було холодним, а серце калатало.
Він розумів, що сталося.
Його зустріч із Ардалісом не просто показала йому його долю — вона дала йому змогу змінити її. І якщо Сад спробував стерти їхню присутність у минулому, але натомість кинув його сюди, значить, все пішло не так.
Ардаліс зробив заборонений вибір.
Він вирішив уникнути своєї смерті.
І тепер час руйнувався.
Наслідки
Повітря навколо стискалося, платформа руйнувалася ще більше. Вдалині, крізь туман, з’явилися постаті — розмиті, ніби вирвані з інших гілок часу.
Емірен знав, хто це.
Творці, яких вже не існувало.
Сад не міг допустити такого порушення. Якщо хтось змінював свою долю, він повинен був або прийняти новий шлях, або… бути знищеним.
— Я мушу знайти його, — прошепотів Емірен, і його голос затонув у вітрі, що дихав самою Вічністю.
Він мусив зупинити Ардаліса.
Або загинути разом із ним.