Темрява перед ним все більше розсіювалася, і Тарик відчував, що те, що було приховане за цими туманами, ось-ось розкриється. Світ навколо не виглядав таким, яким він був раніше. Важливіші, ніж будь-які видимі речі, стали зміни в ньому самому. Кожен його крок, кожен рух здавались частиною чогось великого, нескінченного, наче він був на межі чогось, що змінить усе, що він знав. Це відчуття було знайоме йому — він відчував, як минуле та майбутнє зливаються в одну точку, і все, що він пережив, стало підготовкою до цього моменту.
Зараз, коли він стояв на цьому порозі, Тарик більше не відчував того страху, який був з ним на початку. Він не відчував також тієї жаги до невідомого, яка спонукала його шукати відповіді. Зараз було інше відчуття — відчуття спокою, сприйняття, що він не самотній. Він не міг пояснити, чому це так, але його серце більше не билося в безперервному ритмі тривоги. Він знову відчув ту невидиму присутність, яка супроводжувала його з самого початку, але цього разу вона не була загрозою. Вона була, наче тихий голос, який нагадав йому, що він на своєму місці.
Попереду знову розпливалася смуга світла, тонка лінія, яка вела в глибину. Тарик знав, що це не просте світло. Це було як вхід у новий етап, перехід з одного стану в інший. Він зробив ще один крок і відчув, як земля під його ногами змінюється. Це був не фізичний крок. Це був крок у розумінні, у прийнятті того, що він тепер не просто шукач істини. Він був тим, хто має її прийняти.
Між темрявою і світлом, між минулим і майбутнім, з’явилась невідома межа. І це була межа його самого. Він став свідком того, як кожен його рух, кожен вибір приводив його сюди. Це була перевірка — не тільки для його тіла, але й для його духу.
І тоді перед ним з’явилося щось нове. Чітке, сильне, як спалах, що освітлює темряву. Тарик на мить відчув спокій. Він знав, що перший крок вже зроблений. Але що чекає попереду — було ще незрозумілим.
Це був не тільки фізичний шлях. Це був шлях душі, серця. Тарик більше не сумнівався в тому, що має бути зроблено. Йому залишалося лише йти вперед. Той, хто стояв перед ним, чекав.
Що це було? Чи була це відповідь на всі його питання? Чи лише перший крок до чогось ще більшого, значнішого, до того, чого він не міг навіть уявити? І чи було це те, що йому було призначено?
Відповідь була близько. І Тарик був готовий.