Емірен йшов вперед, не зупиняючись. Ліс навколо нього густішав, і тіні від дерев ставали все довшими. Вітер, що колись був лагідним, тепер змінював свою силу, тягнучи його до себе, неначе закликаючи до таємниць глибших, ніж ті, що він міг уявити. Кожен його крок був тягарем, але не тому, що земля була важкою — кожен рух ніс у собі відчуття невідомості, яке впливало на його свідомість, наче він блукав не лише у фізичному просторі, а й у часі.
Перед ним знову з’явились фігури — незнайомці, що йшли своєю дорогою. Вони не дивились на нього, але він відчував, як кожен з них несе в собі свою власну історію, свої вибори, свої помилки і свої мрії. Усі вони проходили через цей ліс, усі вони рухались до невідомого кінця. Але кожен з них, здавалось, мав свою мету, свою внутрішню гармонію. Їхня присутність була беззаперечним нагадуванням, що навіть у цьому безкрайньому саду кожна душа має свою долю.
Вихід із Темряви
Пройшовши кілька годин, Емірен почав помічати щось особливе. Десь далеко попереду пробивався слабкий світловий промінь. Спочатку він був лише тіньовим відбитком, але з кожним кроком він ставав яскравішим. Це світло було іншим — не таким, як те, що випромінювали дерева. Воно було теплим, як світло заходу сонця, і водночас холодним, як місячний промінь. Це світло вабило, воно запрошувало, але й налаштовувало на рішучість.
Емірен прискорив кроки. Його серце билося швидше, і відчуття, що він наближається до чогось важливого, наповнювало його дух. Він наближався до світла, і хоч його розум казав йому бути обережним, його серце вело його вперед.
Місто Вибору
Нарешті, пройшовши ще кілька поворотів, Емірен опинився перед величезними кам’яними воротами, які відкривали шлях до містечка, що стояло на кордоні між лісом і темрявою. Це було місто, в якому не було часу, але в якому жило все. Літні будівлі з покритими мохом дахами, вузькі вулички, де кожен поворот був не передбачуваним, і в повітрі вібрувала невизначена енергія — усе це вказувало на те, що це не просто місце, а простір, де час сам був маніпульованим.
На головній площі міста стояли величезні фігури, що нагадували величезних статуй із білого мармуру, на яких були виграві різноманітні знаки — символи стародавніх рун, що відображали все, що відбулося і що могло статися в будь-який момент часу.
До Еміреда підійшов чоловік, його обличчя було затінене каптуром, а постава відразу ж привертала увагу — це був не звичайний смертний.
“Ти шукаєш вихід?” — запитав чоловік.
Емірен розгублено поглянув на нього, але не зміг знайти слів.
“Місто Вибору — це місце, де кожен має можливість змінити свою долю. Але пам’ятай: кожен вибір має свою ціну. Тут можна змінювати не лише своє майбутнє, але й минуле. Ти хочеш змінити свою історію?”
Емірен замислився. Чи було це правильне питання? Він не був певен, чи хоче змінювати щось у своєму минулому. Але, з іншого боку, саме тут йому, мабуть, треба було прийняти рішення. Може, саме цей момент був тим, де його доля зустрічається з його вибором?
Зміни Міжчасу
“Я… я не знаю, чи я готовий змінювати минуле,” — сказав Емірен, його голос звучав твердо, хоча в середині він відчував страх.
Чоловік кивнув, і його обличчя стало більш виразним. Він не був чужим для цього місця, і його слова не звучали як запитання, а як попередження.
“Ти не зможеш повернутися назад. Як і з будь-яким вибором. Якщо ти змінюєш один момент у своєму минулому, ти змінюєш усе, що сталося після нього. Чи готовий ти жити з наслідками того, що зробиш?”
Емірен відчував, як його серце гірко завмирає. Він розумів, що на ньому лежить величезна відповідальність, і що з кожним його кроком у цьому місті Вибору час, якого він знав, буде ставати іншою реальністю. Але чи буде він готовий прийняти всі наслідки, що його чекають?
І перед тим, як він зміг відповісти, чоловік повільно зник, зливаючись із темрявою міста, залишивши його самого перед величезними воротами.