Вічність була безкрайнім океаном, в якому кожна крапля мала своє значення, але всі вони взаємодіяли, створюючи цілісну систему, в яку, здавалося, не можна було втрутитися. Це був світ, що був поза звичайними межами часу — проте час усе ж був його невід’ємною частиною. І саме з ним була проблема.
Меланія йшла по краю древнього лісу, її кроки ледь торкалися землі, але кожен рух був значущий. Кожен момент був як новий виток кола, що було частиною величезної, але не видимої картини. Вона відчувала, що навіть у цій новій реальності час не був простим і лінійним. Його суть здавалася багатошаровою, заплутаною, ніби він складався з численних паралельних потіків, що могли взаємодіяти, накладатися один на одного чи навіть переміщуватися в інші виміри.
“Час…” — вона промовила це слово мовчки, і його ехо відгукнулося в її душі.
“Так,” — відповів Ендар, що йшов поруч, “Але ми не можемо дозволити собі забути, що ми не знаємо, що таке час насправді.”
Меланія зупинилася. Вона була здивована, але ці слова почали звучати в її думках не як звичайні, а як глибоке усвідомлення.
“Люди сприймають час як лінійний потік — минуле, теперішнє, майбутнє. Вони заповнюють його моментами, які здаються непорушними. Але це лише обмежене розуміння. Час, як і Вічність, не підкоряється такому спрощеному уявленню.”
Ендар кивнув. “Ми насправді не розуміємо, що таке час. Він не просто рухається вперед, і не просто зупиняється. Він — потік, що залежить від безлічі факторів. Існує безліч теорій, але жодна з них не дає повного розуміння того, чому час діє саме так.”
“Вірно,” — сказала Меланія, оглядаючи свої руки, ніби вони могли дати їй більше відповідей. “Час не лінійний, він — система, що адаптується, змінюється, розвивається, залежно від навколишнього середовища. Ми створили Вічність, і в той же час ми змінили саму сутність часу.”
“Саме так,” — погодився Ендар. “Вічність, як і час, — це не просто концепція. Це система, що має свої правила, закони. Вона може бути як стабільною, так і нестабільною. Тільки ми не завжди можемо зрозуміти, як ці зміни можуть впливати на наш світ. Те, що ми створили, — не лише нова реальність. Це нова структура. І це може мати непередбачувані наслідки.”
Меланія підняла голову. Небо вже не було таким, як кілька хвилин тому. Воно змінювалося, ніби слідуючи власним ритмам, які були їй не до кінця зрозумілі. Вічність, що вони створили, була живим організмом, але в той же час це була система. І тепер її стабільність ставала більш уразливою, ніж будь-коли.
“Вічність — це більше, ніж просто нескінченний потік. Це сітка, що охоплює і з’єднує все. Вона має свою власну логіку, свої власні потоки, що можуть перетікати в інші виміри,” — сказала вона.
“Ми не можемо дозволити змінити її занадто швидко,” — відповів Ендар, міркуючи. “Це дуже небезпечно. Ми повинні навчитися жити в цій системі, не руйнуючи її.”
Вони обидва знову рушили далі, і тепер кожен їхній крок був важливий. Вічність, як і час, була живою, і їм доведеться знаходити нові способи взаємодії з нею, щоб зберегти те, що вони створили. Але в той самий час, їм доведеться пам’ятати, що ця система — складна і тонка, і навіть найменше порушення її законів може призвести до катастрофи.
Час, як і Вічність, завжди залишатиметься для них загадкою, але це була їхня боротьба, їхній світ. І тільки вони могли вирішити, в якому напрямку рухатися далі.