Тарик відчував, як земля під його ногами ставала все м’якшою. Кроки ставали важчими, але не через втому, а через те, що навколо нього щось змінювалося. Не було ні вітру, ні шуму — все стало настільки тихо, що кожен його подих зливався з тишею. Він зупинився, озираючись, і відчув, як щось змінюється у самому просторі.
Перед ним з’явилася нова картина. Нічого, що могло б бути визначальним. Це був не ліс, не поле — не місце, яке можна було б описати словами. Просто простір, де його присутність наче сплелася з усім навколо. Здавалося, що сам час тут був іншим, як нескінченний потік, що не мав початку чи кінця. Він відчув, як цей простір проникає в його свідомість, обвиває його, змушує відчувати, що він є частиною чогось значно більшого.
Щось невиразне, невидиме, почало брати форму. У темряві виникли контури, що все більше ставали чіткими. І хоча він не міг повністю розпізнати, що це, він відчував — це не було загрозою. Це було ніби запрошенням, закликом прийняти те, що він не міг зрозуміти раніше.
Він не знав, скільки часу минуло, але зрозумів, що він не може стояти на місці. Час і простір більше не були визначеними для нього. Він зробив крок вперед. Легкий, невпевнений, але рішучий.
І саме в цей момент, коли він рухався вперед, він відчув це. Пробудження. Ніби щось велике і потужне, що довгий час спало, зараз прокидалося. Відчуття стало фізичним, його серце прискорилося, а кров замерзла в жилах. Він не міг зрозуміти, чому це сталося саме зараз, але знав одне — те, що він відчував, було неможливо ігнорувати.
Перші кроки в цьому новому просторі не давали йому ясності. Він відчував лише цю невідому силу, яку не міг пояснити словами. Вона охоплювала його, робила його частиною чогось непередбачуваного. Але ця сила не була ворожою. Вона була заспокійливою, наче руки, які обережно виводять з темряви.
І ось, коли він ступив далі, перед ним відкрилася постать. Нечітка, туманна, але ясна. Тарик зупинився, здивований, але не наляканий. Ця постать була велика, як гора, і незбагненна, як сам світ. Тарик знав, що це не просто образ. Це було щось живе, це було те, що чекало його.
Він не мав слів, щоб описати, що відчував. Він лише відчував, що перед ним зараз стоїть те, заради чого він йшов так довго. І він був готовий. Потрібно було лише зробити ще один крок.