Тиша в Храмі Спогадів була майже відчутною. Темрява, яка панувала тут, не була просто відсутністю світла — вона мала вагу, пригнічувала і змушувала задуматися про власну мізерність перед обличчям вічності.
Емірен і Аліана стояли перед уламками годинника, кожен із яких випромінював потужну енергію. Барельєфи на стінах, які вони бачили, зображували цикли часу, його творення і руйнування.
— Ми дійшли до цього моменту, але що тепер? — прошепотів Емірен, його голос лунав приглушено, ніби сама кімната поглинала звуки.
Аліана обережно торкнулася одного з уламків годинника, і в ту ж мить яскравий спалах світла наповнив приміщення. Перед ними виникло видіння: дерево з безліччю гілок, які тягнулися в різні боки. Деякі гілки світилися яскравим золотом, інші тьмяно тремтіли, а декотрі з них були чорними, ніби мертвими.
— Це дерево часу, — промовила Аліана, її голос сповнився благоговіння. — Кожна гілка — це шлях, який обирає реальність.
— А що з чорними гілками? — запитав Емірен, крокуючи ближче до видіння.
Їхній провідник, голос якого раніше лунав у їхніх думках, тепер матеріалізувався у формі світлої постаті. Це був Творець, той самий, який привів їх сюди.
— Чорні гілки — це мертві часові потоки. Вони були зруйновані неправильними виборами. Але навіть мертві гілки не зникають повністю. Їхні залишки отруюють коріння дерева і загрожують знищенням всього Саду.
Емірен і Аліана уважно слухали, але це тільки додавало тягаря на їхні плечі.
— І що ми маємо зробити? — запитав Емірен.
Творець підняв руку, і перед ними з’явився яскравий кристал, що світився м’яким золотим світлом.
— Це Серце Годинника. Його потрібно об’єднати з уламками, щоб годинник знову запрацював. Але є одне «але». Ви повинні вирішити, яка з гілок часу отримає шанс на життя.
Питання вибору
— Ми? Вирішити долю часу? — вигукнула Аліана, відчуваючи, як серце шалено б’ється в грудях. — Ми не маємо права.
Творець подивився на неї спокійно.
— Право не завжди надається. Іноді воно здобувається через випробування. Ви пройшли шлях, якого не подолали б інші. Саме тому ви тут.
Емірен зітхнув і подивився на уламки.
— І як ми маємо вибрати?
Творець зробив крок уперед, і навколо них почали виникати образи різних гілок часу.
— Ось кілька гілок, які ще можна врятувати.
Перший образ показував світ, де все було залите золотим світлом. Люди жили в гармонії, а міста були побудовані серед природи. Але було відчутно, що за цією гармонією ховається щось приховане — страх перед невідомим, який тримав усе в стабільності.
Другий образ був протилежним. Це був світ хаосу, де панували війни і злидні. Але серед руйнувань виднілися ті, хто боровся за зміни, за краще майбутнє, незважаючи на всі труднощі.
Третій образ був загадковим. Світ здавався незавершеним, мов би він тільки-но починав формуватися. Його можливості були безмежними, але він також був найнебезпечнішим, бо міг перетворитися на що завгодно.
— Кожна з цих гілок має свою цінність і свої ризики, — сказав Творець. — Ваш вибір визначить, яка з них отримає шанс існувати, а яка буде знищена.
Внутрішній конфлікт
Емірен і Аліана мовчали. Їхні погляди були прикуті до видінь, і кожне з них торкалося їхніх сердець.
— Світ гармонії здається ідеальним, — сказала Аліана. — Але чи можемо ми довіряти ідеальності? Можливо, він лише приховує в собі ще більшу небезпеку?
— А світ хаосу? — відповів Емірен. — Там є шанс для змін, але чи не призведе це до ще більших страждань?
Вони обидва подивилися на третій образ.
— Світ можливостей… — промовила Аліана. — Але він такий невизначений. Це може бути як спасіння, так і повний крах.
Творець мовчав, дозволяючи їм самим прийняти рішення.
Крок вперед
Емірен зробив крок до уламків годинника і обережно підняв Серце.
— Ми можемо сперечатися вічно, але врешті-решт вибір повинен бути зроблений.
Аліана підійшла до нього і поклала руку йому на плече.
— Що б ми не обрали, ми зробимо це разом.
Вони поглянули один на одного і зрозуміли: їхній вибір не лише вплине на час, а й змінить їх самих.
— Світ можливостей, — прошепотіла Аліана. — Можливо, він найризикованіший, але саме в ризику є життя.
Емірен кивнув і вставив Серце в центр годинника. Уламки почали рухатися, об’єднуючись в єдину механізовану структуру. Яскраве світло заповнило залу, і вони відчули, як реальність навколо них змінюється.
Новий початок
Коли світло згасло, вони побачили, що стоять у зовсім іншому місці. Перед ними тягнувся горизонт, наповнений нескінченними можливостями. Сад часу почав відновлюватися, але це був лише початок їхнього нового шляху.
Творець з’явився знову, тепер уже у вигляді звичайної людини.
— Ви зробили вибір. Чи буде він правильним — покаже час.
Емірен і Аліана обмінялися поглядами—не просто жестом взаєморозуміння, а мовчазною обітницею, яка пов’язувала їх у цій нескінченній подорожі. У їхніх очах відбивалося не лише пережите, а й те, що чекало попереду: незвідане, небезпечне, але сповнене можливостей. Вони вже не були просто мандрівниками крізь час, не були глядачами чи випадковими гостями у цьому мінливому просторі. Їхня доля злилася із долею Вічного Саду, і тепер вони самі стали тими, хто здатен визначати його майбутнє.
Але що означало бути творцями?
Чи означало це, що вони отримали владу змінювати все на свій розсуд? Чи, можливо, навпаки—що їхнє завдання полягало у збереженні тонкої рівноваги між тим, що є, і тим, що могло б бути? Вони відчували цю відповідальність усім своїм єством, кожною думкою, кожним подихом. Світ, що оточував їх, більше не був просто місцем. Він став відображенням їхньої рішучості, їхніх страхів і надій.
Сад відповідав на їхню присутність.
Гілки дерев тремтіли, ніби прислухаючись до їхніх думок, а вітер приносив їм відлуння далеких голосів—можливо, це були тіні минулих Творців, які колись стояли на цьому самому місці, з таким самим вибором перед собою. Вони не знали, скільки їх було до них і чи були ті, хто зміг знайти відповідь. Але тепер це не мало значення. Бо ця історія більше не була чимось чужим. Вона стала їхньою власною.
Емірен і Аліана стояли на порозі нового світу.
Світ, який ще не сформувався. Світ, що народжувався у них на очах.
Вони відчули це у самій структурі часу—у тому, як він більше не здавався жорстким і незмінним, а розтягувався, пульсував, підлаштовувався під їхню волю. Це був світ, у якому правила ще не були написані. Де кожне рішення могло змінити саму природу буття.
Вони знали одне: їхня подорож ще не закінчена.
Бо справжній шлях тільки починався.
Тепер вони не просто йшли за долею—вони творили її.
І майбутнє чекало на їхній вибір.