Їхні перші кроки за воротами відкрили світ, який виглядав одночасно красивим і лякаючим. Земля була схожа на чорний оксамит, а небеса — на нескінченне полотно, всипане рухливими зірками, які іноді зникали, залишаючи за собою темні діри.
Ейлі трималася ближче до Луміса, і його присутність давала їй сили. Але з кожним кроком напруга зростала.
— Тут щось не так, — сказала вона, вдивляючись у далечінь.
— Я теж це відчуваю, — відповів він, міцніше стискаючи її руку.
Перед ними з’явилася широка дорога, але її поверхня постійно змінювалася. Інколи це була гладка вода, інколи — кам’яний міст, що розпадався під ногами. Навколо дороги почали виникати тіні.
— Вони знову тут, — прошепотіла Ейлі, притискаючись до Луміса.
Тіні були схожі на рухливі силуети людей, але без рис обличчя. Їхні рухи були неквапливими, але кожен крок здавався спрямованим прямо до них.
— Не відпускай мене, — попросила вона, стискаючи його руку.
— Ніколи, — відповів він, вдивляючись у наближення тіней.
Одна з тіней зупинилася прямо перед ними. Вона підняла свою примарну руку і торкнулася Луміса. Він відчув холод, який пронизав усе його тіло.
— Що ти хочеш? — запитав він, намагаючись не показати страху.
Тінь не відповіла, але її форма почала змінюватися. Перед ними з’явився образ, який змусив Ейлі завмерти. Це була її постать, але змучена, з порожнім поглядом і руками, залитими кров’ю.
— Що це? — Ейлі відсахнулася, але Луміс притримав її за плечі.
— Це лише відображення, — сказав він. — Вони намагаються зламати нас.
Інша тінь звернулася до Луміса, прийнявши форму його самого. Але цей Луміс був іншим — похмурим, з очима, повними зневаги.
— Ти завжди сумніваєшся, чи не так? — запитав його двійник, посміхаючись. — Ти думаєш, що зможеш захистити її, але ти навіть не знаєш, що насправді робиш.
Луміс відчув, як його серце стискається. Він хотів відвернутися, але Ейлі схопила його за обличчя, змусивши дивитися тільки на неї.
— Це неправда, — сказала вона, її голос був сповнений сили. — Ти більше, ніж вони намагаються показати.
Її слова повернули йому впевненість. Луміс відвернувся від тіней і простягнув руку вперед.
— Ви не керуєте нами.
Тіні завмерли, а потім почали відступати, розчиняючись у темряві. Але їхній відхід залишив відчуття, що це була лише перша частина гри, яку почали вони обидва.
— Вони хотіли нас зламати, — тихо промовила Ейлі, коли остання тінь зникла.
— Але їм це не вдалося, — відповів Луміс, беручи її за руку. — І ніколи не вдасться.
Вони продовжили свій шлях, знаючи, що справжнє випробування ще попереду. Світ навколо змінювався, стаючи ще дивовижнішим і небезпечнішим. Але їхній зв’язок ставав міцнішим із кожним новим кроком.
І тепер вони знали: разом вони здатні подолати все.